ІСТОРІЯ КОХАННЯ (1969) (Скорочено)

24.05.2022 РОКУ 

20.05.2022 року Тема. Розповідь про зворушливе і трагічне кохання студента, сина мільйонера, до дочки бідного італійського емігранта

 Текстуальне експрес-опитування (закінчити цитату, відповісти на питання).

1.  «Бо така вже мені випала доля – бути родичем отого типа, що збудував Корпус Берретта, найбільшу й найпотворнішу споруду на території Гарвардського університету, колосальний пам’ятник …(багатству, марнославству й безпардонному гарвардському снобізму моєї родини»).

2.  «Гарвард – це немов торба Діда Мороза, в яку можна запхати будь-яку іграшку. Та коли Різдво закінчується,… (тебе з тієї торби витрушують»). Кому належить ця фраза? У якій ситуації вона звучить?

3. «Мене намагаються запрограмувати за Кодексом Берреттів…Мене сіпає, коли доводиться після прізвища… (проказувати ще й числівник»). Про який «Кодекс Берреттів» йде мова?

4. «Мій рід постав із… (каменя і дуба»), – говорить Олівер про своїх предків. Що він має на увазі?

5.  «Далі розмова кружляла, як погано запущена дзиґа, навколо батькової улюбленої (а для мене – гіршої за оскому) теми:..(мої плани»). Чому для Олівера ця тема була «гірша за оскому»?

6. «Приголомшений батько…довіку заборонив дочці…(сідати за кермо автомобіля»). Чому Філ був таким категоричним у своїй забороні?

7. «Вона пояснила, що хрестик належав її матері й носить вона його напам’ять про неї, а не …(з релігійного обов’язку»). Як цей епізод характеризує ставлення Дженні до релігії?

8. «Отак я вийшов із його життя – щоб…(розпочати власне»). Що стало причиною такого кроку Олівера?

9. «Отямившись, він застеріг дочку: «Не порушуй одинадцятої заповіді». – А що в ній? – спитав я. – …(Не цурайся свого батька»). Чи є така заповідь у Біблії? Що хвилює Філа у цій ситуації?

10. «Наше щоденне життя протягом перших трьох років можна змалювати одним словом:...(скрута»). Яким було життя молодят у цей період?

Виразне читання поезії Елізабет Берретт-Браунінг.

Якщо судилося тобі мене любити, Задля любові лиш хай буде так. Не мов:

«Люблю за посмішку її, за чар розмов,

Що він свіжить мене, за погляд і привіти, За мислі хід її, що здатен полонити

Своєю схожістю з моїм щораз і знов»;

Це – речі нетривкі; поставши з них, любов Не вистоїть твоя і може спопеліти

При зміні їх. I теж ти не люби мене,

Що плач мій жалістю своєю ти спокоїв: Забуде плакати істота, що загоїв

Ти біль її – тоді твоя любов мине. Люби саму любов без спаду і віднови,

Щоб ти любив мене і в вічності любови. (Переклад М. Ореста)

Коротке індивідуальне повідомлення «Історія кохання Елізабет Берретт-Браунінг і Роберта Браунінга».

Елізабет Берретт – відома англійська поетеса ХІХ століття. Так склалося, що вона мала серйозні проблеми із здоров’ям (могла пересуватися по кімнаті лише в інвалідному візку чи за чиєїсь  допомоги). Ситуація ускладнювалась тим, що у родині Берреттів всі рішення приймав батько, який мав суворий деспотичний характер. Члени родини повністю залежали від його волі. Та все змінилося, коли Елізабет (на той час уже відома поетеса) познайомилася із Робертом Браунінгом, молодим поетом, який до того ж був на 6 років молодшим за Елізабет. Це знайомство переросло у велике почуття. Кохання вплинуло навіть на здоров’я Елізабет: заради того, щоб побачитися із коханим, вона стала бувати на вулиці (спочатку у інвалідному візку, а потім і на власних ногах). Коли батько дівчини дізнався про стосунки закоханих, він зробив все, щоб зруйнувати їх, навіть вивіз сім’ю із Лондона. Проте молоді люди готові були захищати своє почуття: одного дня Елізабет у супроводі служниці залишила дім, щоб таємно взяти шлюб із коханим Робертом. Молоде подружжя виїхало до Італії, де у них народився син і де вони у щасті прожили 15 років (до смерті Елізабет). Роберт Браунінг пережив дружину на 28 років. Вона була єдиним коханням у його житті. Про силу почуттів відомих англійських поетів ХІХ століття розповідає епістолярна спадщина:  збереглося  573 листи Е. Берретт-Браунінг  та  Р. Браунінга. В історії англійської літератури це, мабуть, найбагатша епістолярна спадщина. Ці листи – документальне свідчення справжньої історії кохання, за яке варто було боротися. Та найбільш повно і глибоко про ці почуття розповідають вірші Елізабет Берретт-Браунінг та Роберта Браунінга.

Завдання. 

 

–  Які почуття викликала у вас розповідь про стосунки Е. Берретт та Р. Браунінга? Що, на  вашу думку, поєднує історію кохання поетів Е. Берретт та Р. Браунінга і літературних героїв повісті Е. Сігела? (Сила почуттів, бажання бути разом не зважаючи ні на які життєві перепони. Саме рядки із сонету Е. Берретт обрала для своєї шлюбної обітниці Дженніфер. Окрім того, ненав’язливий асоціативний зв’язок присутній через прізвище  «Берретт» уже  на початку твору).

«Кохання, за яке варто боротися»… Реальні та створені уявою митців історії кохання переконують в тому, що саме кохання є однією із найважливіших складових гармонії людської душі. Почуття, яке надає сенс життю, можливість сприймати цей світ у всій його неоднозначності та багатогранності.

Евристична бесіда.

–  Чи можна стверджувати, що до зустрічі із Дженні Олівер не переживав справжнього почуття кохання? Аргументуйте відповідь цитатами із тексту. (Олівер: «Ставився до Дженніфер зовсім не так, як до інших дівчат», «…ще більшою несподіванкою для мене була моя власна ніжність і лагідність»).

–  Як друзі Олівера поставилися до стосунків закоханих? (Серйозність цих стосунків викликала подив у Рея Стреттона та інших приятелів Олівера; вони вважали, що Олівер приносить у жертву «свободу, незалежність, життя»).

–   Чому Олівер, порушуючи неписану студентську традицію, не обговорював із приятелями свої стосунки з Дженні? («Раніше…ділився з ним (сусідом по кімнаті Реєм) найменшими подробицями своїх амурних подвигів. А тепер він був позбавлений цього незаперечного привілею товариша по кімнаті». Відчуваючи особливі почуття до Дженні, хлопець оберігав їх від звичних фамільярно-розкутих коментарів приятелів, не хизувався амурною перемогою, як це було раніше).

–    Розкажіть, які почуття переживав Олівер на концерті Дженніфер (вона була у складі ансамблю) у Данстер-хаусі. Про що свідчить така реакція Олівера на виступ дівчини? («Боже, як я пишався нею! Як на мене, вона не зробила жодної помилки», «грала просто геніально». Навряд чи можна вважати Олівера справжнім знавцем класичної музики (ансамбль грав П’ятий Бранденбурзький концерт Й. Баха), проте у його словах відчувається захоплення і гордість за кохану людину).

–  Як Олівер поставився до бажання Дженніфер продовжити заняття музикою у Парижі?

–  Прокоментуйте фразу Дженні: «Оллі, ти належиш до династії мільйонерів, а я – соціальний нуль»? Чи має значення походження дівчини для розвитку стосунків молодих людей?

–   Чому Олівер погодився привезти Дженні «на оглядини» у резиденцію Берреттів? («Цього зажала Дженні («Так заведено, Оллі»)»; окрім того, хлопець мав рахуватися з тим, що був фінансово залежний від батька, який оплачував навчання сина в університеті).

–  Доведіть, що попри свою самовпевненість і стриманість Олівера по-справжньому хвилювало знайомство Дженні з Берреттами-старшими. (Від хвилювання пропустив поворот до володіння Берреттів (хоча їздив цією дорогою із 13 років); «Долоні були вогкі (таке зі мною рідко буває», – стверджував хлопець; «вперше і востаннє в житті…перекрутив прізвище» Дженні).

–  Доведіть, що важливу родинну подію (знайомство нареченої з батьками) Олівер сприймав як чергове змагання (бій) з батьком. (На це вказує використання «військової» лексики:

«приймаймо бій», «зосередив вогонь»).

–    Чому батько Олівера був проти шлюбу Олівера і Дженні? Чи згодні ви з думкою, що головною причиною незадоволення Берретта-старшого цим шлюбом було походження Дженні? («Головне батькове заперечення стосувалося надмірної поквапливості». «Суть не в цій дівчині. Вся суть у тобі…У твоєму бунті». Берретта-старшого більше хвилювала думка про те, що цей шлюб для Олівера міг бути всього лише одним із варіантів бунту, виклику, бажання сина у черговий раз довести власну незалежність, самоствердитися).

–  Прокоментуйте розмову Олівера та Дженні після відвідин резиденції Берреттів (розділ 8). Що усвідомив після цієї розмови Олівер? («Я думав, …що найбільше, мабуть, люблю в Дженні її вміння бачити мене наскрізь, розуміти без слів»).

–  Чому Олівер вважав, що знайомство Дженні з його батьками «обернулося катастрофою»?

–     Чи правильним, на ващу думку, було рішення Берретта-старшого позбавити молоде подружжя фінансової підтримки?

–   Чому Олівер і Дженні відмовилися від церковної шлюбної церемонії? Яким є ставлення молодих героїв до релігії? («Ні я, ні Джен у Бога не віримо. І лицемірити не хочемо»).

Кометоване читання фрагментів розділу 11.

–У чому була особливість шлюбної церемонії героїв. (Церемонія відбувалася в університетській будівлі – корпусі Філліпса Брукса проводив її унітаріанський капелан коледжу; таку церемонію закохані запозичили у подруги Дженні, яка виходила заміж незадовго до того. Ключовим моментом церемонії стали слова, з якими наречені зверталися один до одного: Дженніфер читала рядки поезії Е. Берретт-Браунінг, Олівер – уривок із твору У. Уітмена).

–   Прочитайте поетичні рядки шлюбної обітниці наречених та прокоментуйте, чому саме їх обрали герої.

–   У розмові із батьком Олівер стверджував, що їхні з Дженніфер почуття «справжні» і не потребують перевірки, випробувань. Розкажіть, як склалося сімейне життя молодого подружжя. («Наше щоденне життя протягом перших трьох років можна назвати одним словом: скрута». Медовий місяць, проведений на роботі у морському клубі в Денніспорті, пошуки дешевої квартири, кредит у місцевій крамниці, викладання Дженніфер у приватній школі, нічна праці Олівера на пошті напередодні Різдва – все це дозволило молодятам

«зводити кінці з кінцями». Молодому подружжю довелося відмовитися від гостин у друзів, матчів з регбі, відвідування кінотеатрів та концертів тощо).

–  Чи можна вважати матеріальну скруту своєрідним випробуванням для почуттів героїв?

–  Чи вважаєте ви правильним рішення Берретта-старшого відмовитися від матеріальної підтримки молодого подружжя?

–    Письменник І. Тургенєв стверджував: «Тільки коханням тримається і рухається наше життя». Чи можна це твердження співвіднести з історією Олівера та Дженні? Аргументуйте свою думку прикладами із тексту.

–       Пригадайте, що стало головними причинами трагічного фіналу історії кохання шекспірівських героїв – Ромео і Джульєтти? (Розбрат та ворожнеча родин). А що стало на заваді щастю Олівера та Дженні?

Складання ейдос-конспекту до повісті Е. Сігела «Історія одного кохання»

 Ейдос-конспект є візуальним втіленням власного тлумачення і бачення учнем теми, ідеї, мотивів, образів художнього твору; відображенням емоційного сприйняття твору чи постаті митця-автора; своєрідне «проживання» твору учнем на рівні образного сприйняття та створення власної творчої роботи (може бути створений у паперовому або мультимедійному варіанті).

Ейдос-конспект має двоскладову структуру:

1  – малюнок, світлина, схема, аплікація тощо;

– розгорнутий коментар до зображення, тлумачення використаних образів, схем, графіків, ключових слів чи фраз-опор, колористики, компонування (композиція) тощо з чітким обґрунтуванням кожного елементу у відповідності з текстом. Коментар може бути розміщений на зворотному боці у паперовому варіанті конспекту або на відповідному слайді  у мультимедійному варіанті. 

Домашнє завдання: Поміркувати, які ключові проблеми відображені у повісті.

17.05.2022 року Тема. «Літературний маніфест покоління «Бітлз». Ерік Вольф Сігел (1937 – 2010). «Історія одного кохання»

Мені здається, – може, я не знаю, – Було і буде так у всі часи:

Любов, як сонце, світу відкриває Безмежну велич людської краси.

Ці рядки  українського поета  В. Симоненка є суголосними  темі  уроку, адже розмова піде  про історію кохання.

Кажуть, що кохання – це одна з найбільших таємниць життя, і Бог дарує людині таке кохання, яке вона заслуговує. Скільки їх існує, історій кохання, таких різних: сумних і щасливих, коротких і на все життя, реальних і створених уявою митців.

Краса і сила почуттів героїв цих історій приваблюють і захоплюють, змушують співпереживати і переконують в тому, що справжнє кохання все таке існує. І не має значення, у якому часі розгортається оповідь: у раціональному XVIII столітті, романтичному ХІХ чи стрімкому і розкутому ХХ століттях. Головне, що світло, яке випромінює кожна із історій кохання, робить світ чистішим і гармонійнішим.

Експрес-інформація про письменника та творчу історію повісті

Ерік Вольф Сігел – американський письменник і сценарист, професор античної літератури, автор низки наукових праць. Він народився 1937 року у місті Нью-Йорк, у родині равина Семюела Сігела. Майбутній письменник навчався у Гарвардському університеті, який успішно закінчив у 1958 році. Після закінчення навчання Е. Сігел успішно працював викладачем у декількох університетах, займався науковою діяльності (досліджував античну літературу), при цьому не залишав своїх занять літературною творчістю. Серед захоплень Е. Сігела важливе місце займав спорт: він захоплювався марафонським бігом, писав сценарії та статті, присвячені спорту тощо. Широкому загалу ім’я Еріка Вольфа Сігела стало відомим після того, як він створив сценарій  до культової анімаційної стрічки легендарної групи «Бітлз» «Жовта підводна лодка» («Yellow Submarine», 1968 рік). У кінці 60-х років Е. Сігел написав повість «Історія одного кохання», проте жодне із видавництв не зацікавилося цим твором. За порадою літературного агента  Е. Сігел переробив повість  у кіносценарій і запропонував його кіностудії Paramount Pictures. Сценарій привернув увагу кінематографістів, і розпочалися зйомки. Відразу після цього кіностудія запропонувала автору знову повернутися з цим сюжетом до жанру повісті. Так повість «Історія одного кохання» вийшла друком у видавництві Harper & Row ще до прем’єри фільму і отримала величезний успіх. Книга стала бестселером (було продано біля 20 млн. екземплярів) і перекладена 33 мовами. Попри велику популярність серед читацької аудиторії повість Е. Сігела була досить неоднозначно сприйнята не  лише літературними критиками, а й професійними літераторами: від «романтичної історії» до твору, який «не підпадає під категорію літератури» – такими діаметрально протилежними були оцінки «Історії одного кохання» письменника. У 1970 році вийшов фільм «Історія кохання», який став лідером кінопрокату року, отримав 5 премій Золотого глобуса (у тому числі і за кращий сценарій), а також був представлений на премію Оскара у семи номінаціях. У підсумку фільм отримав  нагороду  лише  за  музику  (композитор  Френсіс Лей). У подальшому Ерік Сігел – професор античної літератури у найкращих університетах (Гарварді, Єллі, Прінстоні). Йому вдавалося успішно поєднувати викладацьку діяльність, наукову роботу з написанням сценарії, повістей та романів. Його перу належать: «Історія Олівера» (продовження історії Олівера Берретта, описаної у повісті «Історія одного кохання», твір також було екранізовано), «Однокурсники», «Сценарій щастя», «Чоловік, жінка, дитина», «Зберігаючи віру» та інші.

Відзнакою творчості Е. Сігела стало отримання ним гранта Ґуґґенхайма (його надають  митцям та науковцям, що вже уславились і мають власні роботи, визнані в країні; у літераторів — це друковані твори)

Життєвий шлях Е. Сігела закінчився у 2010 році у Лондоні.

Словникова робота.

Бестселер – популярна книга, що друкується великими накладами, має комерційний успіх.

Бесіда.

• Від чийого імені розповідається історія? У чому полягає своєрідність цієї розповіді? (Розповідь ведеться від імені Олівера Берретта і побудована як ретроспекція. Уже перше речення твору спрямовує читача на трагічний фінал історії: «Жила собі дівчина. Дожила до двадцяти п’яти років і померла»).

Словникова робота. Ретроспекція – погляд у минуле, огляд того, що вже відбулося.

• Яке враження справляє Олівер при першій зустрічі? (Самовпевнений, амбітний, іронічний, трішки нахабний).

• Доведіть, що Олівер має підстави стверджувати: «Я ж бо звик скрізь бути першим». («Занесений до списку пошани деканату за успіхи у навчанні 1961, 1962, 1963 рр.», один із кращих гравців Першої збірної хокейної команди).

• Яка інтонація звучить у словах героя: «Гени, фамільна спадковість»?

• Що, за словами Олівера, і до цього часу його «страшно гризе»?

• Виберіть із тексту розділу 1 ключові слова, якими Олівер характеризує Дженні при першій зустрічі.(«В окулярах, учена мишка», «чотириокий Гризун Науки», «надлюдина в спідниці», «кусючка»).

• Чим, на вашу думку, Дженні Кавіллері привернула увагу Олівера?

• Чому для нього було так важливо продовжити спілкування з «цією кусючкою»: запросити на каву, хокейний матч з Дартмутом тощо?

• Прокоментуйте фразу Олівера: «Поки я чекав на її (Дженні) відповідь, мені здавалося ніби я чую, як падає сніг». Які почуття і переживання героя вона розкриває? (Попри те, що Олівер намагався вдавати із себе байдужого і незворушного, у душі він напружено чекав на згоду дівчини зустрітися на хокейному матчі).

• Чи можна стверджувати, що історія Олівера і Дженні – «це кохання з першого погляду»?

Події повісті розгортаються у 60-х роках ХХ століття. У цій, здавалося б, суто камерній, особистій історії молодих людей знайшли відлуння загальносуспільні та загальнолюдські проблеми. В історії американського та європейського суспільств це були особливі часи: переворот в галузі науки та техніки, загальне економічне піднесення тощо. І на цьому тлі – зміни у свідомості молодих людей. Традиційний конфлікт «батьків» і «дітей» набув особливої гостроти. Молодь не задовольняли «подвійні стандарти» моралі старшого покоління, його умовності тощо. Тогочасне молоде покоління, чиї життєві цінності суттєво відрізнялися від цінностей старшого покоління (представників так званого «суспільства споживання»), відчувало духовну кризу, намагалося віднайти сенс власного існування, критично ставилося до релігії. Одним із символів молодіжної культури 60-х років став музичний гурт «Бітлз», який мав величезну популярність і надзвичайний вплив на молодь. Саме тому молодь 60- початку 70-х років образно називають «покоління «Бітлз».

•  Чи можна повість Е. Сігела «Історія одного кохання» вважати «літературним маніфестом покоління «Бітлз»? Чи згодні ви з такою оцінкою твору? Аргументуйте відповідь прикладами із  тексту.  (Події  твору  відбуваються  у  60-х  роках  –  час,  коли  англійський  музичний гурт «Бітлз» мав величезну популярність і надзвичайний вплив на молодь. Головна героїня Дженні професійно займається музикою і серед її музичних уподобань –  «Бітлз» (про це згадується на початку твору). У творі відображено проблеми тогочасного молодого покоління:  непрості стосунки зі старшим поколінням (відносини Олівера із сім’єю), критичне ставлення до релігії (відмова Олівера та Дженні брати церковний шлюб), стремління молодих людей  самоствердитися, стати успішними завдяки власним зусиллям, не залежати від умовностей «старшого» покоління тощо).

 «Фішбоун» (метод Ісікави) – графічне зображення у вигляді «риб’ячого скелету», яке дозволяє продемонструвати причини подій, явищ, проблем і відповідні висновки  чи результати роботи.

Алгоритм роботи

√ Формулюємо і записуємо проблему на «голові риби».

√ На «верхніх кісточках скелета» записуємо формулювання причин проблеми; на «нижніх» – факти, які підтверджують існування проблеми.

√ «Хвіст риби» – висновок.

√ Завдання: відшукати причинно-наслідкові зв’язки (чому?)

 

Домашнє завдання. Визначити головні події у розвитку сюжету.

10.05.2022 року

 

06.05.2022 року

Тема. Філософські проблеми. Народний гумор у творі

Мойсей, біблійний пророк, визволив давніх євреїв з єгипетського полону. Після низки чудес він вивів єврейський народ з Єгипту і через 40 років блукань по Синайській пустелі привів до «Землі обітованої (обіцяної)» — Ханаану (тепер — Палестина). У кінці подорожі Мойсей одержав від Бога на кам’яних скрижалях (плитах) десять заповідей, що їх повинні були дотримуватися люди, щоб мати життя вічне, потрапити до раю. Пройшли тисячоліття, а нічого мудрішого людство так і не вигадало. Дуже часто Бог спілкувався із своїм народом за допомогою притч.

Які моральні настанови даються в цих притчах? (Потрібно чути й поважати не тільки себе, а й інших, уміти жити в суспільстві; людина нерозривно пов’язана з природою, треба вміти «читати» її «знаки», вміти мріяти й любити людей).

• Шолом-Алейхем був насправді народним письменником. Він писав: «Для того, щоб стати народним письменником, треба бути талановитим художником і патріотом, людинолюбцем, треба любити народ, і в творчості, і в житті лишатися йому вірним з відданістю і любов’ю...» У книзі «З ярмарку» він говорив читачеві: навчіться любити свій народ і цінити його духовні скарби, розсіяні по всіх глухих закутках неосяжного світу. А у творі «Суд над Шомером» наголошував: «Письменник, народний письменник, художник, поет, справжній поет є для свого часу, для своєї доби своєрідним свічадом, в якому відбиваються промені життя, як в чистому джерелі – промені світлого сонця... Між народом і письменником існує міцний, вічний зв’язок; тому кожен такий письменник є для свого народу і слугою, і жерцем, і пророком, поборником правди й справедливості; тому кожен народ любить такого слугу Божого, жерця, пророка, борця, який втішає народ у його горі, радіє його радощами і висловлює його ідеї, мислі, думи, надії і сподівання...». Шолом-Алейхем яскраво простежує філософію свого мудрого народу у своїх творах. Давайте на прикладі його твору «Тев’є-молочар» простежимо та дослідимо особливості філософії єврейського народу.

Словникова робота.

Філософія – (дав.-гр. φιλοσοφία, дослівно:  любов  до  мудрості)  особлива  форма пізнання світу, що виробляє систему знань про фундаментальні принципи буття людини, про найзагальніші суттєві характеристики людського ставлення до природи, суспільства тощо. Також під філософією розуміють форму людського мислення, теоретичну форму світогляду.

Своїм основним завданням філософія має встановлення перших, основних істин, які слугують першопочатком або принципами для інших істин. Як наука філософія встановлює свої істини шляхом дослідження і доведення. І сьогодні на уроці ми маємо з вами визначити місце людини у світі і картину світу на прикладі головного героя твору, особливості відносин у єврейських родинах, ставлення до дітей, а також вміння торгувати, ставлення до багатства, біблійні ремінісценції у творі. Дослідники творчості вказують на те, що письменник захоплювався філософією, любив читати Арістотеля, Спінозу, Канта, Маймоніда, Ієгуду Галеві. Особливо близькими йому були погляди Спінози, який проголосив принцип «розумної радості» – світлої і чистої.

Робота із текстом.

Яка філософію життя Тев’є звучить перших рядків твору? («Аз недостойний» повинен сказати я, словами праотця нашого Іакова, з якими він звертається до Бога, збираючись у похід проти Ісава. Живеш, прости Господи, у селі, тупієш, нема коли ні в книгу заглянути, ні слова Святого Письма повторити…»).

• Бібілійні ремінісценції у творі.

Чому, на вашу думку, Тев’є так часто використовує цитати із Псалтиря, Біблії (йдеться про Талмут)?

• Як реагує родина Тев’є на одруження Хави з Федькою та прийняття нею християнства? (Після повернення від Федьки, де Тев’є хотів побачитися із своєю донькою, він говорить дружині, щоб вона вставала та сідала на підлогу, бо у родині траур; відмовляється говорити із Хавою, яка зустрічає його та просить вислухати, а у родині забороняє згадувати про неї: «немає у нас ніякої Хави,немає й не було»).

Чому у суботу Тев’є «король»? Чому субота особливий день у родині?

• Висновок. Отже, у своєму творі письменник пов’язує долю головного героя, як уособлення всього єврейського народу, із біблійними мотивами, вплітає цитати із святого Письма та показує через випадок із Хавою та прийняття нею християнства звичаї єврейського народу. Митець зображає ще один із звичаїв єврейського народу: суботу як особливий святковий день.

• Стосунки у єврейських родинах. Тев’є і його дружина. Стосунки із дітьми.

Які стосунки у Тев’є із дружиною? (Він побоюється її, коли пропустить лишню чарку, або коли знає, що вона буде незадоволена якимось його рішенням, але жаліє її, намагається оберігати від неприємних новин, вигадує певні історії із її улюбленою бабусею Цейтл, щоб не нервувати дружину; він дослухається до її думки, хвилюється за її здоров’я, хоча іноді, цитуючи царя Соломона, і кепкує із неї, а дружина, коли сварить Тев’є, не забуває додавати «годувальнику мій золотий»; «У мене стара майстриня: з нічого лапшу кришить, із п’яти пальціз затирку варить, дивом суботу справляє та колотушками дітей вкладає»).

• Пригадайте, як Тев’є характеризує своїх доньок?

• Чи говорить він щось погане про них, навіть коли сердиться на них, або вважає, що вони роблять щось не так?

• У чому особливість стосунків головного героя з доньками?

• Висновок. Отже, головний герой вважає своїх доньок найкращими, і хоча «не гоже батькові самому хвалити своїх дітей, та ж так і люди кажуть».

Досить часто згадують про таку характерну особливість єврейського народу, як вміння отримувати прибуток із будь-чого. Добре це чи погано – складно однозначно відповісти.

Про що думає Тев’є, коли дивиться, як їдять та п’ють егупецькі багатії? («Останню сорочку готовий закласти, аби багатієм бути»).

• Пригадайте, як розмірковує Тев’є, про те, скільки має отримати за порятунок егупецьких панночок? («Як бути? – думаю. Погано сказати цілковий, – образливо буде, якщо міг би отримати два. А сказати два – боюся: подивляться, як на божевільного, за що тут два рубля?»)

• Скільки платні запросив головний герой за те, що привіз панночок на зелену дачу? (Три рублі).

• Як реагує Тев’є на гроші, які кладуть на стіл діти, щоб заплатити за те, що він допоміг їхній матусі та бабусі? («У мене ноги й руки затрусилися, думав не витримаю, – втрачу свідомість»).

• Як Голда та Тев’євирішили використати отримані гроші?

• Що стало на заваді їхньому рішенню?

• Що зробив би головний герой, якби мав десяту частину того, що він побачив у Егупці? (Синагогу покрив би залізом, щоб зробити дах кращим, відкрив би школу для дітей; лікарню для бідних).

• Отже, коли нічим годувати дітей, спроби сусідів відняти «останню сорочку» здаються досить блюзнірськими. Великий альтруїзм здатний привести до загибелі не тільки людини, але і його сім'ї. У цьому плані євреї показують себе з позитивного боку, адже їх бажання заробити примножує можливості роду.

Усмішка – це уміння дарувати радість, ніжність, ділитися добротою, це весна у душі.  Ви, напевно, чули ці і багато інших анекдотів про Рабіновича. Не кожний з вас зміг би здогадатися про зв’язок між Рабіновичем і єврейським письменником. У Шолом- Алейхема була нелегка доля, але він ніколи не падав духом, був людиною з добрим серцем і веселою натурою. Його творчість переповнена добром, любов’ю до людей, він утверджував мир і правду в людському житті і відповідав вибраному письменником псевдоніму: «Мир вам!». І усе це письменник робить із гумором, мова його головного героя твору «Тев’є- молочар» багата на цитати та цікаві думки, які мимоволі викликають посмішку. І хоча «погані танці та жарти при голодному жолудку», це не заважає йому оптимістично дивитися на життя. Давайте пригадаємо його розмову із однією із доньок, Хавою:

Я б сказала тобі, та ти не зрозумієш, Федька – це другий Горький.

• Другий Горький? А перший Горький хто ж був?

• Горький, – відповідає вона, – це сьогодні ледь не перший чоловік у світі.

• І де ж він проживає, – питаю я, – твій мудрець, чим займається, що проповідує? При цьому Хава дістає із кармана карточку і показує мені.

• Ось це і є твій праведник раб Горький? Присягаюся, що я десь його бачив: чи то мішки на станції грузив, чи то колоди у лісі тягав.

•  Шолом-Алейхем вмів бачити смішне у злиднях, умів сміятися та випромінювати оптимізм навіть тоді, коли було дуже важко. Митець поділяв думку видатного філософа Спінози, що людина має право на сміх. Сміх і життя єдині. Життя захищається за допомогою сміху. Мабуть, саме цим пояснюється глибокий філософський зміст гумору видатного майстра слова. На думку єврейського письменника Переца Маркиша, Шолом- Алейхем зробив гумор лейтмотивом своєї  творчості.  Про  гумор  Шолом-Алейхема  писав  Вс. Іванов, наводячи слова Максима Горького: «Який суворий і прозорий гумор! Читаєш і бачиш, що цю людину жодні нещастя не похитнуть, що в ньому – палаюча віра в життя! Дивний і, я б сказав, завзятий оптимізм…». Чим зліше нещастя, чим гірша біда, тим міцнішими і бадьорішими стають герої Шолом-Алейхема, тим більше вірять у перемогу життя, – хоч жодних підстав, здається, немає, хоч життя надто ганебне й принизливе.

Висновок. Шолом-Алейхем писав густими, соковитими, імпресіоністськими фарбами, будучи при цьому реалістом дуже точного і дуже гострого прицілу. Особливості старого містечкового побуту він показав так, як до нього ніхто не показував! Його слівця, анекдотичні новели смішні і зворушливі до сліз, бо автор брав їх із життя. Шолом-Алейхем говорив: «І нехай краще ім’я моє буде згадане у веселощах. Ніж зовсім не згадане». Навіть до пам’яті про себе він ставився з гумором. Він сам собі написав епітафію:

Отут лежить бідак-еврей. Ніс крихту радості для всіх, Що був печальним гумористом. Про свій народ для всіх людей. Писав з простим сердечним хистом. Усе життя любив він сміх. І не складав він рук в роботі. А сам стомився від скорботи. Якраз тоді, коли народ З його творінь до сліз сміявся, Він сам згинався від негод, З слізьми в душі від всіх ховався. (Переклад А. Когана)

Що ви хотіли б взяти у свої родини із єврейських традицій? (Віру, бажання бачити своїх – дітей щасливими, завжди уміння бачити у них найкраще, особливе; вміння раціонально використовувати гроші, берегти іх, але філософськи ставитися і до їхньої втрати).

• –Який зв’язок між біблійною історією із Моїсеєм ми знаходимо у творі Шолом-Алейхема «Тев’є-молочар»? (Зображено єврейський народ, який постійно зазнає вигнання, але який не втрачає свого оптимізму, віри у майбутнє та вважає себе особливим народом).

Цікаві факти. У 2016 році «Оскар» за найкращий фільм іноземною мовою здобула угорська стрічка «Син Саула» про трагічну долю єврейського народу. Стрічка отримала низку престижних фестивальних та професійних кінонагород, зокрема Гран-прі журі 68-го Канського кінофестивалю, у грудні – Премію національної ради кінокритиків США, а також «Золотий глобус»

Отже, у своєму творі, автор показує нам на прикладі родини головного героя, що не дивлячись на всі негаразди, що випали на долю єврейського народу, ці люди не втрачають свого оптимізму, впевнені у своїй особливій місії на землі, вважають, що діти повинні виховуватися у любові і вірі у свою унікальну особистість, що іх завжди потрібно підтримувати і намагатися зрозуміти. На прикладі Тев’є автор показує особливе вміння цього народу отримувати прибуток, та все направляти на благо власної родини та власного народу.

Художній світогляд письменника характеризують єднання реалістичного зображення життя містечкового єврейства в Україні кінця XIX ст. і спроба філософського узагальнення роздумів над долею свого народу. Його герої ведуть щоденну боротьбу за виживання, проте не відмовляються від жарту, гострого слівця. Гумор героїв Шолома-Алейхема збагачений єврейським фольклором, гострим українським жартом.

Домашня робота.

Дібрати 2-3 єврейські анекдоти як яскравий приклад народного гумору.

02.05.2022 року

Тема. Ідеї «одухотворення» людини й життя засобами мистецтва, збереження національної культури, розвитку мови.

Контрольна робота за розділом «Нові тенденції у драматургії кінця ХІХ– початку ХХ ст.»

Пігмаліо́н — у давньогрецькій міфології скульптор, цар Кіпру. Він начебто цурався кохання і жіночого товариства. Зробив із слонової кістки статую прекрасної жінки й закохався в неї. На його благання Афродіта оживила статую, яка дістала ім'я Галатея і стала дружиною митця.

• Хто, на вашу думку, є справжнім Пігмаліоном у п’єсі? (Спочатку цю роль на себе взяв Хіггінс, але насправді Пігмаліоном виявилася Елайза, яка не тільки перетворилася сама, а й змусила Хіггінса стати іншим).

На початку ХХ століття Б. Шоу зазнав слави одного з провідних драматургів світу, його називали Мольєром ХХ століття. Але реакція критики й публіки на п’єсу «Пігмаліон» ошелешила письменника: ні про яке кохання, а тим більше одруження Хіггінса й Елайзи не може бути мови! Бернард Шоу навіть дописує розлогий епізод, абсолютно неможливий для театральної постановки, у якому розповідає про подальшу долю Елайзи, котра вийшла заміж за Фредді, і пояснює, чому вона відмовилась давати приватні уроки з фонетики й таки взяла гроші в Пікерінга. Проте публіка все одно сприймала стосунки дивакуватого професора й бідної квіткарки як іще одну поетичну історію кохання. Коли ж у автора п’єси запитували, про що ж, зрештою, «Пігмаліон», він відповідав: «Про фонетику». Письменник, звісно, лукавив. Відповідь він уклав у вуста Хіггінса: «Як це страшенно цікаво: взяти одне людське створіння й зробити з нього щось зовсім інше, давши йому нову мову. Це ж заповнює щонайглибшу прірву, яка відділяє клас від класу й душу від душі». Отже, Б. Шоу розглядає актуальну й донині проблему ролі мовленнєвої культури в житті людини й навіть у формуванні її самоповаги.

Лінгвістичний експеримент показує, що людський характер визначається сукупністю стосунків особистості, мовні сторсунки – лише їх частина. У п’єсі ця теза конкретизується тим, що Елайза разом з вивченням мови вчиться ще й гарних манер. Хіггінс пояснює їй не лише те, як потрібно говорити мовою леді, але і як користуватися носовою хустинкою. Дівчина, як виявляється, жодного разу в своєму житті не бачила ванну і тому поводить себе досить дивно, коли економка просить її підготуватися прийняти ванну. Починаючи з проблеми фонетики, автор виходить на проблему особистості, духовного розвитку людини, її внутрішнього пробудження. Основна проблема п’єси «Пігмаліон» – проблема одухотворення людини й життя засобами мистецтва.

Мова є найбільшим, найціннішим надбанням як людського суспільства в цілому, так і кожної людини зокрема. За допомогою мови люди спілкуються між собою, виражають свої думки, почуття, зберігають їх і передають нащадкам. Немає і не може бути мови без суспільства, без народу, який є її творцем. Також немає і не може бути суспільства без мови. Проблемне питання. Хіггінс – професор мови. Чи досконало він володіє мовою? («Біс його знає», «чорт забирай»).

У Біблії сказано: «Спочатку було слово». Б. Шоу описує не тільки філологічний шлях удосконалення Елайзи. Помітне місце займає також проблема місця жінки в суспільстві, узагалі в житті. Б. Шоу вирішує її насамперед у соціальному плані. Здається, Хіггінса зовсім не цікавлять ані внутрішній світ дівчини, ані її майбутнє. У минулому житті Елайза заробляла на прожиття чесною працею, утримуючи сама себе. Хто ж її забезпечуватиме, та ще й з урахуванням зростаючих запитів «чарівної леді»?

Тести

1.П’єса «Пігмаліон» – це зразок:

а) драми-дискусії;

б) ліричної комедії;

в) мовної трагедії;

г) анекдоту.

2.П’єса «Ляльковий дім» – це:

а) соціально-романтична драма;

б) соціально-психологічна драма;

в) соціально-романтична трагедія;

г) соціально-психологічна трагедія.

3.«Ляльковий дім» має іншу назву:

а) Елайза;

б) Елеонора;

в) Нора;

г) Надія.

4.Нора, героїня твору, винна в тому, що:

а) привласнила батьківські гроші;

б) підробила підпис чоловіка на векселі; 

в) підробила підпис батька на векселі;

г) привласнила чоловікові гроші.

5.Основою для написання п’єси «Пігмаліон» став:

а) твір Овідія «Метоморфози»;

б) міф про давньогрецького скульптора; 

в) фільм «Моя прекрасна леді»;

г) картина Е. Нормана «Пігмаліон і Галатея».

6.Події у п’єсі «Ляльковий дім» відбуваються:

а) напередодні зелених свят; 

б) напередодні Різдва;

в) після зелених свят;

 г) після Різдва.

7.Хто і з ким заключає парі:

а) Елайза з Хіггінсом;

б) Хіггінс з Пікерінгом;

в) Пікерінг з Елайзою;

г) міс Пірс з Хіггінсом.

8.Елайза Дулітл була:

а) домогосподаркою;

б) квіткаркою;

в) учителькою;

г) письменницею.

9.Г. Ібсен – це:

а) ірландський письменник;

б) англійський письменник; 

в) шведський письменник;

г) норвезький письменник.

10.Ляльковий дім в однойменній п’єсі Г. Ібсена – символічний образ:

а) щасливого сімейного життя;

 б) безтурботного життя;

в) мрії героїні про щастя;

г) штучного життя.

11.Професор Хіггінс виграв парі у:

а) Пікерінга;

б) Г. Ібсена;

в) Фредді;

г) Б. Шоу.

12.Письменник, який отримав Нобелівську премію у 1925 р. – це:

а) Б. Шоу;

б) Г. Ібсен;

в) М. Метерлінк;

г) А. Чехов.

Домашнє завдання.

Прочитати першу частину повісті Шолом-Алейхема «Тев’є-молочар».  

03.05.2022 року

Тема. Шолом-Алейхем (1859–1916). «Тев’є-молочар». Тема історичного зламу, який пройшов крізь долю людини і народу на межі XIX-XX століття. Образна система твору

Хіба можна сказати, що колись цей поважний чоловік передражнював учителів і однокласників? Його пустощі, жарти були необразливими і стосувались, головним чином, дорослих, які мали певні недоліки. Побачивши когось уперше, він одразу помічав якусь характерну рису і починав її копіювати, щоб розважити інших. Насправді це була людина відверта й доброзичлива, емоційна і довірлива, відкрита світові. Навіть псевдонім, який у перекладі означає вітання «Мир Вам!», Шолом Нохумович Рабинович вибрав собі невипадково. Його твори з посмішкою увійшли в оселю кожної людини як слова вітання, навчаючи людей сміятися навіть тоді, коли їм хотілося плакати. Як згадував родич письменника, Шолом ніколи не розлучався із записником, куди занотовував свої враження, наче боявся пропустити важливе. Оточували Шолома прості люди, він говорив жваво, наповнюючи мову жартами та приповідками, і завжди був у гуморі. Як приклад його веселої вдачі, є представлення самого себе у нібито «перехопленому листі» до К.С. Станіславського, який було опубліковано в «Єврейському народному листку», зокрема він писав про себе так: Ви звідки?

• Звідки мені бути? З Єгупця. (Так письменник називав Київ, маленький Єгипет за українською етимологією, можливо через те, що у Єгипті євреї теж жили безправними вигнанцями. Шолом-Алейхем давав міфічні назви й іншим містам).

• Чим ви займаєтесь?

• Чим мені займатися? Я – єврейський письменник.

• Як вас звати?

• Шолом-Алейхем.

• Що ви поробляєте, пане Шолом-Алейхем?

• Що ж нам поробляти? Пишемо.

• Що пишете?

• Що нам писати? Що бачимо, про те й пишемо…

• Що ж дають вам писання, які ви пишете?

• Що вони можуть дати? Прикрощі, коліки, сльози, образи, муки, страждання, тривоги…

«Мені дуже хотілося розповісти про добрих людей, що зустрічалися на моїх життєвих дорогах, про їхній своєрідний гумор, оптимізм, який вони ніколи не втрачали. Я любив усіх і хотів хоча б добрим словом полегшити їхнє страдницьке життя. Мені хотілося навчити любити наш народ і цінити його духовні скарби, розсіяні у неосяжному світі».

Анкета-резюме Шолом-Алейхема

Ім’я: Соломон (Шолом) Нохумович Рабинович.

Псевдонім: Шолом-Алейхем (єврейське вітання «Мир вам»).

Дата народження: 02 березня 1859 року.

Місце народження: м. Переяслав на Київщині (тепер м. Переяслав-Хмельницький).

Соціальний стан: родина дрібного крамаря.

Освіта: навчався в м. Переяславі у хедері (єврейській релігійній школі) та в повітовому училищі, мав намір навчатися у Житомирському учительському інституті (у вступі було відмовлено).

Світоглядні основи: гуманізм, оптимізм.

Трудова діяльність: домашній учитель  у маєтку багатія  Лоєва  на  Київщині,  громадський  равин у  м. Лубни на Полтавщині.

Початок творчості: почав писати наприкінці 1870-х років мовою ідиш, з 1883 року професійно займався літературною діяльністю.

Провідні теми творчості: тема «маленької людини», «людини повітря» (простої людини з народу), трагічне життя євреїв, сповнене випробувань і принижень, пошуки ними щастя, зображення єврейського національного характеру, відображення долі людей мистецтва, тема кохання.

Творчий доробок: Шолом-Алейхем написав десять романів, двадцять п’єс, сотні повістей та оповідань, багато публіцистичних статей.

Українська географія життя: місто Переяслав, містечко Вороньков та місто Лубни на Полтавщині, місто Київ, село Софіївка на Київщині, міста Біла Церква, Боярка, Одеса, Львів.

Найвідоміші твори: «Пісня над піснями», «Менахем-Мендл», «Блукаючі зірки», «Тев’є-молочар».

Письменник змальовує і людину зовсім іншого ґатунку– життєрадісного, сильного, справді народного трударя – молочаря Тев’є (серія його монологів друкувалася з 1894 до 1914 р.). Тев’є – напрочуд цілісна особистість. Він простакуватий і шляхетний, розуміє людей і тонко відчуває красу природи, завжди поводиться гідно і ніколи не грішить проти совісті. Тев'є звик «у поті чола свого» добувати хліб, і саме труд зміцнив його дух, допоміг не схилитися перед труднощами, кривдами, злигоднями. Гумор Тев’є – це вираження народного оптимізму, свідчення життєздатності єврейського народу.

Словникова робота.

Повість – прозовий твір що за за широтою охоплення життєвих явищ і глибиною їх розкриття посідає проміжне місце між романом та оповіданням.

Повість «Тев’є-молочар» (1894–1914), що складається із монологів Тев’є, звернених до самого Шолом-Алейхема, є, безперечно, найвідомішим твором Шолом- Алейхема, його візитівкою в світі літератури. Письменник називав Тев’є найулюбленішим з усіх створених ним літературних типів.

Особливі зв’язки мав Шолом-Алейхем із українською землею. Україна стала не тільки батьківщиною багатьох єврейських письменників, а й центром розвитку нової єврейської літератури, українці неодноразово захищали сільські єврейські родини від зграй погромників і чорносотенців. Так було під час найлютішої хвилі погромів 1905–1906 pp. у Константинівці, Балашівці, Димині та багатьох інших українських селах. Відповіддю передового українського інтелігента на погроми була гнівна новела М. Коцюбинського «Він іде». Своєрідним її продовженням стало сповнене світлої надії оповідання Шолом-Алейхема «Пасха на селі», де йдеться про дружбу українського і єврейського хлопчиків Хведька і Файтла. Побратані діти, взявшись за руки, весело простують назустріч весняному осяйному світу.

«Мене долали сумніви: чи маю я, внучка легендарного письменника, право називати себе письменницею теж? І тому довгий час ховалася під різними псевдонімами, Ізабел Вінтерс, наприклад. Але критики дуже по-доброму відгукнулися про «Сходами» і відзначили, що мій гумор і гуманізм подібні дідусевим. І я стала не просто читати, а вивчати його розповіді, їх побудову. Мені довелося багато виступати, і раптом виявилося, що я говорю складно, дотепно, що мене слухають з великим інтересом. Так я придбала ще одну професію, стала лектором-популяризатором. І хоча я завжди була хорошою вчителькою, а хороші вчителі повинні бути трохи акторами, ніколи не думала, що маю талант виступати перед людьми. Де б мені не доводилося бувати, я всюди відчувала, що любов до дідуся поширюється і на мене. І стала з гордістю говорити: так, я його внучка!»

Народний письменник, художник, справжній поет, що є для свого часу, для своєї епохи своєрідним дороговказом, в якому відображаються промені життя, як в чистому джерелі – промені яскравого сонця... Таким був Шолом-Алейхем для свого народу: і слугою, і жрецем, і пророком, джерелом правди і справедливості. Ім’я його передвіщає нам:

«Мир вам!». Воно стоїть в одному ряду з такими іменами світової літератури як:  М.В. Гоголь  і Ч. Діккенс, А.П. Чехов і Г. де Мопассан, І.Я.  Франко  і  Леся  Українка,  Т.Г. Шевченко  і О.C. Пушкін.

Стояв собі Шолом і списував вітання Далеких добрих істин душею до душі.

До білого пера припавши спраглим вухом, Він щиро реготав над сумом злісних фраз. Виточував слова легким прозорим рухом, Лишаючи на мить комусь дороговказ.

Сміятися – не жить. А плакать – не померти. Кому б оті слова лишити після смерті? Народу? Тож нема! Одні блукальці гнані...

І де родивсь – тюрма. А де помер – вигнання.

Новела (італ. novella, від лат. novellus – новітній) – невеликий за обсягом прозовий епічний твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом, сконденсованою та яскраво вимальованою дією. Автор у новелі концентрує увагу на змалюванні їхнього внутрішнього світу, переживань і настроїв. Сюжет новели простий, надзвичайно динамічний, має ситуаційну чи психологічну несподіванку.

Повість – епічний прозовий твір (рідше віршований), який характеризується однолінійним сюжетом, а за широтою охоплення життєвих явищ і глибиною їх розкриття посідає проміжне місце між романом та оповіданням.

Робота з текстом. «Тев’є не баба..Тев’є може…»

 Образ Тев’є-молочара – найяскравіший, найбільш оптимістичний у галереї типів, змальованих засмученорадісним талантом єврейського письменника. Це земна плодотворна праця зміцнила його дух, що не схилявся перед труднощами, несправедливістю й випробуваннями. Тев’є любить жартувати. Він схожий і на Кола Бруньйона, і на довженківських дідів своєю стійкістю, життєвою хваткою, землеробським характером.

Робота із текстом. Характеристика образів дочок Тев’є. Інтерв’ю з Тев’є.

• Скажіть, які у Вас доньки? ( «Дочки Тев’є з характером….»; « у моїх дочок, щоб їм грець, у сіх натура така: тримаються, хорохоряться,а коли прижме, - плачуть як верби плакучі…»;

«що сказати про доньок Тев’є, аби ви тільки бачили її на вінчанні-принцеса!,,»; «ви ж знаєте, що я не той батько, що полюбляє розхвалювати своїх доньок…»; «еее, не знаєте ви доньок Тев’є, тихо пішла,згасала, як свічка…»; «доньки Тев’є, якщо прилипнуть до людини, то всім серцем,всією душею…»; «захотів Бог порадувати Тев’є, та й дав йому сім доньок,одна одної краща, розумні, красиві, міцні-сосни».)

Тев’є має п’ять гарних, працьовитих, розумних дочок. По-різному склалися їхні долі. Старша Цейтл, не забажавши пов’язати свою долю зі старим заможним м’ясником Лейзером-Волфом, наполягає на шлюбі з бідним кравцем Мотлом, який згодом помирає від сухоти. Інша дочка Тев’є Годл закохується в революціонера Перчика і відправляється разом із ним у заслання в Сибір. Хава порушує заповіти батьків і виходить заміж за неєврея – писаря Федька, приймаючи християнство. За традиційними іудейськими уявленнями за такою дочкою необхідно було справляти траур. Але на самоті Тев’є спадає думка: «А що таке єврей і неєврей? І навіщо Бог створив євреїв і неєвреїв? А якщо вже створив і тих, і других, то чому вони мусять бути отакі роз’єднані, чому мусять ненавидіти один одного?..» Дочка Шпринца, яка закохалася в багатенького, але нікчемного і самозакоханого Арончика, втопилася, вражена його віроломством. Нещасливою є й доля кроткої Бейлки, що виходить заміж за багатія, якого не кохає, аби забезпечити батькові старість...

Отже, життя не щадить Тев’є та його дочок. Помирає дружина Тев’є Голда. А в довершення усіх злиднів євреїв виселяють за царським указом з їх рідного села, за «межу осілості». І разом з батьком і Цейтл у добровільне вигнання збирається Хава: «де ми... там і вона буде. Наше вигнання – її вигнання...». Але навіть вигнаний з свого дому, з торбиною за плечима, Тев'є все ж таки не зломлений. Він звертається сам до себе: «У дорогу, Тев'є...» Він вірить у життя, слухаючи пісню, яку співали Годл і Перчик перед відправкою на каторгу, і гордо вигукує: «Дочки Тев'є –...так, це сила!» . Сильний і сам Тев'є. Це сила велетня з народу, якого ніщо не може зламати.

Домашнє завдання.  Дочитати новелістичну повість «Тев’є-молочар».

 

22.04.2022 року

19.04.2022 року

Тема. Специфіка втілення античного міфу в п’єсі «Пігмаліон»

Хто такий Пігмаліон?

Пігмаліон — легендарний цар Кіпру. Зі слонової кістки він зробив статую прекрасної жінки і закохався в неї. Пігмаліон звернувся до Афродіти, щоб богиня вдихнула життя в статую. Афродіта оживила витвір художника і перетворила статую на прекрасну жінку Галатею. Вона стала дружиною Пігмаліона.

Бернард Шоу завершив роботу над п’єсою «Пігмаліон» 1912 року, а поставлено її було 1913 року в Берліні та Відні. Відтоді вона не сходить зі сцен театрів. 1957 року в Нью-Йорку за мотивами «Пігмаліона» А. Дж. Лернер створив лібрето, а Фредерiк Лоу написав чарівну музику. Сенс назви комедії загалом відповідає її сюжетові. Але тим несподіванішим є фінал п’єси, а також важливе для розуміння концепції Б. Шоу запитання: хто в комедії «Пігмаліон» виконує функцію «оживлення» Елайзи?

Отож, все починається з того, що професор Генрі Хіггінс, видатний лінгвіст, викладач фонетики і, одночасно, зарозуміла людина, висуває теорію про те, як вимова і наголос визначають місце людини в суспільстві. З наміром довести свою точку зору, він укладає парі з полковником Пікерінгом.

Мета професора – навчити звичайну квіткарку з вулиці говорити так грамотно, щоб у вищому суспільстві її прийняли за одну зі своїх. Крім того, професор обіцяє  в  короткий термін представити свою ученицю на посольському прийомі в палаці. Вибір Хіггінса падає на молоду бідну дівчину на ім’я Елайза Дулітл: «Я таки зроблю герцогиню з цієї задрипаної нетіпахи. Так, за півроку, ба навіть за три місяці, якщо в неї гостре вухо й легкий язик, - я візьму її куди завгодно й подам як що завгодно».

Елайза переїжджає в будинок лінгвіста і починає навчання… Що з цього вийде і чи виграє впертий професор парі?

2.Робота з таблицею «Античний міф та п’єса Б. Шоу» .

Міф «Пігмаліон»

П’єса «Пігмаліон»

Скульптор Пігмаліон створює статую дівчини за велінням богів.

Хіггінс випадково зустрічається з квіткаркою Елайзою Дулітл.

Перетворення скульптури на живу жінку залежить від волі богині Афродіти.

Перетворення на герцогиню відбувається завдяки людським діям.

Пігмаліон – єдиний образ творця у творі.

Хіггінс, Пікерінг, сама Елайза претендують на роль «творців».

Галатея – пасивний персонаж у творі.

Елайза здатна на рішучі вчинки, прийняття важливих рішень, внутрішній саморозвиток.

Немає інформації про характер Галатеї, її ставлення до Пігмаліона, внутрішнього розвитку.

Елайза має чітко виражені риси характеру, внутрішню еволюцію. Пройшла шлях від «обшарпанки» до елегантної леді.

Фінал – щасливий шлюб.

Відкритий фінал.

 «Мені до смерті набридли вигадане життя, вигадані закони, вигадані мораль, наука, світ, війна, любов, чесноти, пороки і взагалі все вигадане як на сцені, так і поза нею!» – так говорив Б. Шоу. Уже з першої дії п’єси стає очевидною парадоксальна різниця між міфічним і сучасним сюжетом: у міфі в прекрасну, але неживу форму митець прагне вдихнути життя, а в п’єсі жива істота має набути досконалої форми.

 Елайза – діяльна дівчина, вона сама прийшла до Хіггінса брати уроки, причому не безкоштовно, і стала особистістю. Вимальовується така концепція: різець Пігмаліон, який із необробленого матеріалу може зробити витвір мистецтва – це освіта, зокрема, мовне вдосконалення, а роль Афродіти виконує почуття власної гідності.

Домашнє завдання.

 «Упізнай героя за реплікою та ремаркою». (Дайте відповіді на запитання. Наприклад: 1 – Хіггінс, 2- і т.д.)

«Я ж сором’язливий, боязкий чоловік. Ніколи я не міг почуватися по-справжньому дорослим, великим, як інші хлопці»

«Ну, як по правді, батечку, то ви мені наче припали до душі. Тож, якщо дівчина вам потрібна, я не так уже й наполягаю, щоб забрати її додому»

«Ящо я маю взяти участь у цій справі, я почуватимусь відповідальним за долю цієї дівчини»

: ви аж ніяк не зважаєте, що ви куди кладете, чи що кажете, коли нетерпеливитесь. Мені це байдуже, я до цього звикла. Але ви ні в якому разі не поні лаятися в присутності дівчини»

«Яке ви мали право заявляти на дівчину в поліцію, от ніби вона злодійка, чи загублена парасоля, чи ще там щось? Подумати тільки!»

«Ох, ви, жорстокий тиране! Я ж не можу розмовляти з вами: ви все обертаєте проти мене, хоч би що я сказала – все не так!»

«Літній джентльмен – симпатичний тип старого військового. Він у вечірньому костюмі й легкому пальтечку

«Молодик двадцяти літ у вечірньому костюмі, штани в нього мокрі вище кісточок»

 «В ранковому освітленні він виглядає міцним, жвавим, апетитним чоловіком літ сорока чи десь близько того»

«Видно, що вона старається бути чепурною, як тільки може, але поруч із тими дочкою та матір’ю видається дуже брудною»

«… добре вихована, спокійна, але на обличчі в неї написаний постійний клопіт через нестатки»

15.04.2022 року Опрацюйте конспект уроку

 

12.04.2022 року

Тема. Підтекст. Символіка. Відкритість фіналу

 П’єси Г. Ібсена інколи порівнюють з детективами. Переддень Різдва…Звучить музика. У домі пахне ялинкою і свіжим печивом. Діти бігають і сміються в передчутті свята. У домі Хельмерів це перше Різдво, коли можна не обмежувати себе у витратах. І Нора радіє цьому, насолоджуючись життям, любов’ю чоловіка Торвальда, дітьми і гармонією, яку вона створила сама. І хоча таємницю Нори розкрито, але внутрішній конфлікт залишається нерозв’язаним.

Проблемне питання.

• Чия доля щасливіша: фру Лінне чи Нори?

Г. Ібсен обирає безпосередньою темою своєї драми сім’ю – основний осередок суспільства. Сім’ю, яка у багатьох випадках може здаватися ідеальною і викликати захоплення тією любов’ю між чоловіком і жінкою, яка панує в оселі Хельмерів, тією атмосферою затишку, яка існує тут, і яка так привабливо діє на лікаря Ранка. Дитячі ігри з ляльками нагадують мрії Нори про ідеальну сім’ю, такою ж лялькою була спочатку Нора для батька, потім для чоловіка. Такими ж ляльками були для Нори її діти. Мрії Торвальда про сім’ю теж особливі: він сприймає Нору не як людину, особистість, а як іграшку, як невід’ємну частку його спокійного життя. Складається враження, що у цьому домі не живуть, а лише граються у шлюб, у кохання, в добробут, навіть у честь і людську гідність. Справжнього тут немає нічого. Це дім фальшивих цінностей, за якими криються егоїзм, бездуховність, роз’єднаність людських душ.

«Асоціативний кущ» до слова «дім» та словосполучення «ляльковий дім»

Дім – помешкання; родина; житло; міцний; надійний; рідний, затишний.

Ляльковий дім – фальшивий; несправжній; яскравий; легко руйнується; ненадійний; штучний.

Символіка, пов’язана з Різдвом, набуває особливого значення. Дім – це місце, де руйнуються людські відносини, але ще живе надія на їхнє збереження. Саме дім Хельмерів поєднав Крістіну і Крогстада, які, можливо, стануть щасливими. У домі Хельмерів залишаються діти Нори – запорука її повернення, яке може дати новий шанс їхній сім’ї, якщо Торвальд і Нора внутрішньо зміняться.

• Які художні символи є у творі? (Різдво, ялинка, мигдалеве печиво, тарантела, маскарадні костюми, ляльковий дім).

• Які події в житті героїні вони символічно передбачають?

Символічним став фінал п’єси: промінь надії торкнувся Торвальда Хельмера – він готовий вчинити  «диво див»  – змінитися настільки, щоб повернути Нору.  Але фінал п'єси залишається відкритим: Нора ще не перемогла, але перемога вже близько. Можливо, трапиться «диво», і Торвальд зможе внутрішньо змінитися, повернути Нору й створити  з  нею  справжній,  а  не  «ляльковий»  будинок.   Одним  із  найвагоміших  внесків Г. Ібсена у розвиток світової драматургії є відкритий фінал, який дав змогу відтворити тривалий конфлікт особистості з самим буттям та власними надіями й сподіваннями. Але письменника звинувачували у відірваності від життя, штучності, неправдоподібності заради утвердження власних естетичних принципів. Головне звинувачення було в тому, як могла жінка, мати залишити своїх дітей та нехтувати своїми подружніми обов’язками й сімейними цінностями.

Підсумок уроку.

Глядачі очікували, що Г. Ібсен напише новий твір, в якому запропонує подальшу долю Нори. Але п’єса не з’являлася. Тоді деякі письменники навіть спробували дописати свій варіант майбутнього ібсенівської героїні. Художньої цінності та успіху ці спроби не мали. Про популярність використаного драматургом «відкритого фіналу» свідчить навіть курйозний випадок: у 1889 році видавництво Хейнеманна запропонувало видання

«Лялькового дому» з декількома чистими сторінками в кінці книги. Кожен з читачів міг за бажанням написати свій варіант фіналу.

Домашнє завдання. ЗВОРОТНІЙ ЗВ'ЯЗОК: Дати коротку пораду «Що потрібно зробити, щоб перетворити «ляльковий дім» Хельмерів на справжній?»

08.04.2022 року 

Тема. Образна система

Вікторина «Кому з героїв п’єси належать слова?»

1. «Мені вистачить сил стати іншим» (Хельмеру).

2. «Сідай. Розмова буде довга. Мені треба багато чого сказати тобі» (Норі).

3. «Хай ця нещаслива таємниця з’явиться на світ Божий. Хай вони нарешті поговорять між собою щиро. Неможливо, щоб далі це тривало – завжди ці утайки, виверти» (Фру Лінне).

4. «Хай так. Але ви не мали права кидати мене заради іншого» (Крогстаду).

5. «Піти, не залишивши навіть найменшого вдячного погляду, навіть хвилинного співчуття… нічого, крім порожнього місця, яке може бути зайняте першим стрічним» (Лікарю Ранку).

6. «Бачите, деяких людей любили понад усе на світі, а з іншими якось найбільше хочеться бути» (Норі).

7. «Ні, це не просто нечувана впертість! Через те, що ти понадавала тут необдуманих обіцянок поклопотатись за нього, я зобов’язаний…» (Хельмеру).

8. «Я в це вже не вірю. Гадаю, я передусім людина. Знаю, що більшість буде на твоєму боці, Торвальде, і що в книгах пишуть у цьому ж дусі» (Норі).

9. «Тепер я зможу знову піднести своє добре ім’я» (Крогстаду).

10. «Мені треба побути самій, щоб розібратися в самій собі й у всьому іншому. Тож я не можу лишатися» (Норі).

Згідно однієї з теорій, жінка – «хранителька вогнища», яка повинна займатися будинком і вихованням дітей. А чоловік – «добувач і годувальник сім’ї». Послухайте «Притчу про жінку», яка пояснює, чому жінка йде поруч з чоловіком та якою вона повинна бути.

Маленький хлопчик запитав маму:

• Чому ти плачеш?

• Тому, що я жінка!

• Я не розумію!

Мама      обійняла      його      і      сказала:      «Ти      не      зрозумієш       цього       ніколи».   Тоді хлопчик запитав у батька: «Чому мама іноді плаче без причини?»

«Усі жінки іноді плачуть без причини», – відповів батько. Згодом хлопчик виріс, але не припиняв дивуватись: «Чому жінки плачуть?»

Нарешті він запитав у Бога... І Бог відповів: «Задумавши жінку, Я хотів, щоб вона була досконалою. Я дав їй плечі, такі сильні, щоб тримала цілий світ, і такі ніжні, щоб підтримувала дитячу голівку. Я дав їй дух, настільки сильний, щоб стерпіти будь-який біль. Я дав їй волю, настільки сильну, що вона йде вперед, коли інші падають. Вона піклується про хворих і втомлених не скаржачись. Я дав їй доброту – любити дітей за будь-яких обставин, навіть якщо вони кривдять її. Я зробив її з ребра чоловіка, щоб вона захищала його серце. Я дав їй мудрість зрозуміти, що хороший чоловік ніколи не завдасть їй болю навмисно, але іноді випробовуватиме її силу й рішучість стати поряд з ним без вагань. І нарешті, Я дав їй сльози. І дав право проливати їх, де і коли вона забажає. І тобі, сину Мій, треба зрозуміти, що краса жінки не в її одязі, зачісці чи манікюрі. Краса жінки в очах, які відчиняють двері  до її серця, де живе любов».

ЗАПАМ'ЯТАЙ, ЯКЩО ТИ ЧОЛОВІК...Будь обережним – не дай жінці заплакати, тому що Господь рахує її сльози... Жінка сотворена з ребра чоловіка, не з ноги, щоб бути приниженою, не з голови, щоб перевершувати, а з боку, щоб бути поруч із тобою, і бути рівною тобі. І з-під руки, щоб бути захищеною тобою. І зі сторони серця, щоб бути коханою...

Розмірковуючи над місцем жінки в суспільстві, Г. Ібсен в образі головної героїні Нори зобразив жінку не такою, якою її хотіли бачити, а такою, якою її зробили обставини життя та власні спонукання. Спробуємо виявити особливості зображення образу головної героїні драми Г. Ібсена «Ляльковий дім» та простежимо шлях внутрішньої еволюції Нори, адже із лялькового будинку Нора впевнено ступила на шлях реального життя.

Г. Ібсен наголошує на тому, що гідність героїв вимірюється не тільки соціальними законами, а перш за все – законами моральними. Образи п’єси показано в процесі духовної еволюції.

Проблемне запитання.

• У чому, на вашу думку, полягають більш глибокі таємниці в п’єсі? (Це таємниці життя душі людини, життя сім’ї, сучасного суспільства).

Внутрішня еволюція Нори від ляльки до особистості.

Як зовнішність, мова допомагали Норі приховувати внутрішні переживання? (Молода, гарненька, посміхається; «… пташка опустила крилечка», «білочка надулася». Сувора, переконлива. Зосереджений, блукаючий погляд, розгублений вигляд. Мовна характеристика допомагає прослідкувати динаміку внутрішнього розвитку Нори).

. Які головні риси можна визначити в образі Нори? (Енергійна, весела, вередлива, легковажна, «вітер в голові», турботлива, ніжна, хоробра. Заощадлива «на чому тільки можна», серйозна, обережна, відповідальна, змучена проблемою боргу).

 Чим займається Нора? (Дбає про своє родинне гніздечко, грається з дітьми, наспівує, розважає чоловіка танцями, переодяганням, декламацією, постійно доводить йому своє кохання. Веде господарські розрахунки, які дозволяють їй заощаджувати на виплату боргу. Багато працює, займається переписуванням паперів).

Стосунки з людьми та ставлення до чоловіка (Доброзичлива, співчутлива, дружелюбна, готова прийти на допомогу, відверто розмовляє з Крогстатом, довірила свою таємницю Крістіні. Чоловіка любить, догоджає, боїться принизити його чоловіче самолюбство, урятувала від тяжкої хвороби. Очікує на диво).

Група 5. Записати слова, якими характеризували Нору до розкриття її таємниці та після розкриття. (Любий жайворонок, білочка, маленька дивачка, ласунка, неоціненна співуча пташка, безцінна пташка, бідне моє, безпорадне створіннячко, голубині оченята, дорогоцінний скарб, лялечка. Лицемірна, брехлива злочинниця, легковажна жінка).

• Чому Г. Ібсен вибрав для героїні таке ім’я? (Ім’я Нора має кілька версій походження. За першою версією, ім’я Нора – це англійське і ірландське жіноче ім’я, походить від англо- нормандського імені Хонора. Ім’я Хонора (Онората) походить від латинського слова «honor», яке означає «честь», «почесть», «пошана», тому ім'я Нора перекладають як «поважна»,

«важлива». Зі скандинавського існує переклад – «холодна». За другою версією, ім’я Нора є скороченою формою імені Елеонора. Нора є і самостійним ім’ям. Саме в образі Нори сконцентровано ідейний задум усієї п’єси, на ньому тримається драматична напруга всього твору).

Торвальд Хельмер – адвокат. Через багато років сумлінної праці він зумів зробити кар’єру: його призначили директором Акціонерного банку. Нора вважає свого чоловіка чесною, гордою людиною з розвинутим по-лицарськи почуттям честі й чоловічої гідності. А ще Нора переконана, що Торвальд – чудовий чоловік, який щиро її кохає. Сам Хельмер наділений багатьма позитивними якостями. Він добросовісний у своїх справах, педантично скрупульозний, володіє естетичним смаком, по-своєму добрий. Торвальд Хельмер за характером самозакоханий, гордий власною чесністю й непідкупністю. Виявляється, клятва Торвальда віддати життя заради Нори – порожні слова. Як тільки дізнається, що його кар’єрі й репутації загрожує небезпека, зникає його принциповість і непідкупність «зразкового чиновника». Він із шляхетної людини перетворюється в слабкого лицеміра, що цілком залежить від суспільної думки.

За проханням однієї відомої німецької акторки Г. Ібсен написав інший фінал п’єси: в останній момент Хельмер широко прочиняє двері до дитячої кімнати, і Нора, побачивши своїх діточок, залишається. Але потім автор повернувся до першого варіанту.

Домашнє завдання. ЗВОРОТНІЙ ЗВ'ЯЗОК: Що символізує свято в творі? (Пригадайте вивчені твори, події у яких розгортаються напередодні …).

05.04.2022 року 

Тема. «Ляльковий дім» як соціально-психологічна драма. Особливості драматичного конфлікту та розвиток сценічної дії (зовнішньої і внутрішньої). Композиція п’єси

Цікавою і складною є сценічна доля твору. На початку 1900 років ібсенівська драма  заполонила всі європейські сцени. Перша постановка відбулася 21 грудня 1879 року в Королівському театрі в Копенгагені. Саме в цей час у п’єсах Ібсена грали Сара Бернар, Елеонора Дузе, Агнес Сорма. Найкращі акторки світу, граючи роль Нори, втілювали задум Г. Ібсена по-різному. Італійська прима Елеонора Дузе не погоджувалась з авторським фіналом і драматург був змушений його змінити. Російська акторка Віра Коміссаржевська навпаки повністю зберігала у заключній сцені ібсенівський текст. І обидва варіанти мали величезний успіх. На українській сцені п’єса вперше була поставлена ще в 1900 році в київському театрі «Соломон». Але публіка ще не була готова її однозначно сприйняти. Сучасні режисери також не оминають увагою «Ляльковий дім».

Про цікаві факти з біографії Г. Ібсена, про п’єсу «Ляльковий дім», афоризми Г. Ібсена.

 

У 2001 році ЮНЕСКО включило рукопис «Лялькового дому» в список «Пам’ять світу». На честь головної героїні п'єси Генріка Ібсена названий астероїд (783) Нора, відкритий в 1914 році.

Цікаві факти

• Син Генріка Ібсена – Сігурд Ібсен був відомим політичним діячем і журналістом.

• Онук Танкред Ібсен став кінорежисером.

• На честь Генріка Ібсена названий кратер на Меркурії.

• З 1986 року в Норвегії вручається національна Премія Ібсена за внесок у драматургію, а з 2008 року

–Міжнародна премія Ібсена.

• У місті Шієн діє Театр Ібсена.

Афоризми Генріка Ібсена

 

• Більшість має за собою владу, але не право; меншість завжди має за собою право.

• Не може бути волі або краси в домашньому житті, що опирається на позики й борги.

• Чиста совість – найкраща подушка.

• Жінка – наймогутніша у світі істота, і від неї залежить направляти чоловіка туди, куди його хоче повести Господь Бог.

 

1. Сім’я є невід’ємною частиною суспільства і відіграє найважливішу роль в житті кожної людини. Сімейні цінності – це те, що дійсно важливе, цінне, шановане усіма членами родини. Для більшості з нас сімейні цінності – любов, батьківство, вірність, довіра, зв’язок з предками, будинок. Слово «сім’я» зрозуміле для всіх. Воно завжди поряд з кожним із нас. А що є для кожного з вас сім’я?

2. . Притча про щасливу та нещасливу сім’ю. В одній з притч розповідається про щасливу родину. По сусідству жили дві сім`ї. В одній з них подружжя постійно сварилися і з`ясовували стосунки, а в іншій завжди панували любов, взаєморозуміння й тиша. Норовиста господиня ніяк не могла зрозуміти, як сусіди примудряються жити без скандалів. У душі вона заздрила їм. Одного разу жінка попросила чоловіка сходити до сусідів і з’ясувати, чому в їхньому житті все гладко. Чоловік вирушив до сусіднього вікна і акуратно заглянув в будинок. У кімнаті він побачив господиню. Вона витирала пил. У цей момент задзвонив телефон, і жінка поспіхом поставила дорогу вазу на край столу. Через кілька хвилин до кімнати зайшов її чоловік. Він не помітив вази й зачепив її. Дорога річ упала на підлогу й розсипалася на друзки. І тут сусід подумав: «Ну ось, зараз почнеться скандал!» Але на його подив жінка підійшла до чоловіка і спокійно сказала: «Вибач, милий! Я винна: я неакуратно поставила вазу!» На що чоловік відповів: «Це ти мене вибач, люба! Я винен, що не помітив її!» Повернувся сусід додому засмучений. Дружина у нього допитується про секрет сімейного благополуччя. А чоловік їй відповідає: «Розумієш, вся справа в тому, що у них в сім`ї всі винні, а у нас праві ...»

Про те, хто правий, а хто винен у п’єсі Г. Ібсена «Ляльковий дім» будемо розбиратися протягом наших уроків.

На сьогоднішньому уроці ми познайомимось з драматичним твором нового типу – соціально-психологічною драмою, у якій акцент переноситься із зовнішньої дії на внутрішню та одна думка протистоїть іншій.

П’єса «Ляльковий дім» – яскраве свідчення сміливості думки Ібсена й театрального новаторства. Прототипом образу Нори стала, очевидно, норвезько-данська письменниця Лаура Кілер (1849-1932). Г. Ібсен, познайомившись з нею, порадив Лаурі зайнятися літературою. Коли чоловік Лаури захворів, жінка намагалася дістати гроші на його лікування й звернулася за допомогою до свого багатого батька, але той відмовився допомогти. Тоді вона таємно позичила гроші в одному з норвезьких банків, а поручився за неї впливовий друг. Коли гроші закінчилися, Лаура позичила знову, але не змогла вчасно повернути борг. У відчаї жінка хотіла видати фальшивий вексель та вчасно схаменулася. Згодом про все дізнався чоловік, який під впливом родичів та друзів почав вимагати розлучення. Дітей у Лаури відібрали та оголосили її психічно хворою. Пізніше на прохання чоловіка жінка повернулася в сім’ю. З 1879 р. розпочала літературну діяльність й поступово виплатила всі борги.

 П’єса складається з трьох дій. Дія починається із зображення ілюзії щастя й закінчується повним крахом: герої розуміють, що їхнє життя сповнене брехні. Жанр твору автором не визначається ні як трагедія, ні як драма, ні як комедія. Це просто «п’єса на три дії». Таке визначення цілком виправдане, тому що «Ляльковий дім» – синтез усіх трьох жанрів.

Соціально-психологічна драма – твір, у якому відображено зіткнення внутрішніх прагнень героя з соціальними обставинами, значну увагу приділено розкриттю психології персонажів, мотивам їхніх учинків, роздумам, почуттям, що відображують стан суспільства взагалі і його вплив на духовний світ людей.

Зовнішній конфлікт загострюється після зустрічі Нори й Крогстада, який шантажує жінку, а потім надсилає листа її чоловікові. Таємниця героїні розкрита, сім’я на межі руйнування. Не прагнучи зрозуміти дружину, Торвальд звинувачує в усьому саме її, через що Нора вирішує піти з дому. Глибшим є внутрішній конфлікт. Крогстад теж бореться за своє майбутнє, тому що має малолітніх дітей. Однак способи його боротьби значно брудніші: він шантажує жінку, вимагаючи її впливу на чоловіка. Нора чекала дива, сподівалася, що чоловік заради неї буде здатний взяти провину на себе. Вона була готова принести себе в жертву заради щастя в сім’ї. Тепер героїня зрозуміла, що всі ці роки жила з чужою їй людиною.

У п’єсі проявляється основний принцип ібсенівської драматургії – аналітична композиція, за якою розвиток дії означає послідовне розкриття деяких таємниць, внутрішнє неблагополуччя та трагізм, який ховається за досить благополучною зовнішньою оболонкою. До аналітичної структури п’єси належать:

√  змалювання доволі щасливого життя  адвоката  Хельмера, яке засноване на егоїзмі, при цьому розкривається справжній характер як самого Хельмера, так і його дружини;

√ широке використання передісторії, розкриття сюжетних таємниць як важливої рушійної сили в розвитку дії. Поступово з’ясовується, що Нора, щоб одержати в борг у лихваря Крогстада гроші, необхідні для смертельно хворого чоловіка, сфальсифікувала підпис свого батька.

Композиція п’єси «Ляльковий дім»

 

У творах Г. Ібсена наявна певна стала композиція. Дія починається в момент, коли, здавалося б, усе добре в сім’ї, і в містечку – люди живуть щасливо, а їхнє майбутнє обіцяє бути ще кращим. Однак існує минуле, яке герої прагнуть викреслити зі свого життя. Основна драматична напруга переноситься із зовнішньої дії у внутрішній світ, на переживання та розкриття складних стосунків людини.

Разом з тим доволі насиченим та напруженим виявляється й зовнішня дія п’єси: збільшується загроза викриття Нори, спроба Нори відволікти момент, коли Хельмер прочитає листа Крогстада, що лежить у поштовій скриньці тощо. Остаточне розчарування Нори в сімейному житті, усвідомлення нею необхідності розпочати нове життя, щоб стати повноцінною людиною, – ось до чого зводиться розвиток дії в «Ляльковому домі». І саме цей процес внутрішнього росту Нори обумовлює сюжетну розв’язку – Нора лишає сім’ю.

Отже, розв’язка п’єси – результати катастрофи, і сама є катастрофою. Фінал показує наявність у суспільстві людини, яка прагне до волі й внутрішньої незалежності, і ця людина здатна для досягнення мети піти на будь-які жертви, відмовитися від будь-яких компромісів.

Підсумок уроку.

 

Сім’я була й залишається основою всього життя людини. Кожен з вас живе у родині і по-своєму щасливий, кожен вважає: «Мій дім – моя фортеця». Бережіть  одне одного, цінуйте родину, поважайте батьків, будьте поряд зі своїми близькими. Адже все починається з сім’ї.

Домашнє завдання. Дібрати цитатні ланцюжки для характеристики образу НОРИ

 

01.04.2022 року Опрацюйте конспект

 

29.03.2022 року Виконайте завдання

 

22.03.2022 року

Тема: Розвиток мовлення (письмово). Твір-роздум "Як має жити людина?"  (за творами М. Гоголя)

Завдання: Написати твір-роздум

 

 

25.03.2022 року

Тема: Позакласне читання. М.Гоголь "Ніс"

Прочитайте повість  М. Гоголя "Ніс"  (повна версія тексту) або (скорочено)

Історія створення

Твір Микола Гоголь писав протягом 1832—1834 років. Ідея повісті народилася з нереалізованої п'єси Володимир ІІІ ступеня. У 1835 року автор хотів публікувати повість в журналі «Московський наблюдатель», але керівництво журналу відмовилося це робити назвавши твір поганим та банальним.^[1] Згодом 1836 твір було опубліковано в журналі який видавав Олександр Пушкін «Современник».

Повість була змінена в угоду цензурі. Було змінено фінал, та місця деяких подій. Наприклад у цензурованій версії повісті головний герой прокидався, і виявлялось, що це все був сон. Також замість Казанського собору події були перенесені в Гостинний двір.

Персонажі

• Платон Кузьмич Ковальов — головний герой, Колезький асесор
• Іван Якович — цирюльник
• Олександра Григорівна Підточина — штаб-офіцерша
• Поліцейський

Сюжет

25 березня цирульник Іван Якович під час сніданку виявляє у хлібі, що йому спекла дружина, ніс колезького асесора Ковальова, якого він голить щосереди та щонеділі. Цирульник загортає ніс у ганчірку й викидає його з Ісакієвського моста.

Колезький асесор Ковальов  (для більшої важливості іменує себе майором), який будує кар'єру чиновника, несподівано прокидається вранці без носа, а замість нього виявляє зовсім гладке місце. «Чорт зна що, яка погань! — вигукує він плюнувши, — хоча б уже що-небудь було замість носа, а то нічого!…» Він прямує до обер-поліцмейстера, щоб заявити про пропажу, але по дорозі несподівано зустрічає власний ніс в шитому золотому мундирі, капелюсі статського радника і при шпазі. Ніс застрибує до карети та направляється в Казанський собор, де побожно молиться. Вражений Ковальов біжить за ним. Боячись, колезький асесор просить ніс повернутися, але той, з усією важливістю, гідною властивої розмови з молодшим чином, заявляє, що не розуміє, про що йде мова, і вислизає від господаря. Ковальов відправляється в редакцію газети, щоб дати оголошення про пропажу носа, але там йому відмовляють, побоюючись, що таке скандальне оголошення завдасть шкоди репутації видання. Ковальов кидається до часного пристава, але той, будучи не в настрої, лише заявляє, що пристойній людині носа не відірвуть. З того часу трапляється багато випадків, коли люди бачать ніс, що розгулює по місту. Одного дня до Ковальова приходить квартальний і віддає йому згорток, в якому був ніс. По його словам ніс перехопили коли той за фальшивим паспортом прямував до Риги. Проте ніс зовсім не хоче повертатися на колишнє місце. Навіть покликаний лікар не зміг зарадити. Через два тижні, 7 квітня Ковальов прокидається, і бачить, що ніс, все ж, повернувся. Життя повертається до нормального.

Ідея повісті

Загублений ніс символізує імідж людини, який може існувати сам по собі, чого не скажеш про його власника. І сам головний герой втративши таку цінну річ не може нічого вдіяти, навіть піти до когось в гості. Для нього, як людини яка хоче побудувати кар'єру — це трагедія. Також автор має на увазі, що імідж в суспільстві ціниться більше ніж сама людина (Відділений ніс в повісті ходить в мундирі на три чини вищому ніж у колезького асесора). Микола Гоголь намагається висміяти суспільство яке цінить чини, імідж більше ніж саму особистість. Автор намагався показати людину, що ганяється за високим статусом, але пусту в середині.

 

18.03.2022 року

Тема. Образ столиці (як чужого й ворожого для людини простору). Трактування фіналу, значення елементів фантастики в реалістичному творі. Тема «маленької людини»

Мета: розкрити своєрідність змалювання образів «маленької людини» і Петербургу у повісті «Шинель», з’ясувати значення елементів фантастики в реалістичному творі; розвивати вміння висловлювати власні думки; виховувати в учнів толерантне, чуйне ставлення до людини, неприйняття нелюдського у людському суспільстві, потребу у творенні добра.

Тип уроку: урок узагальнення і систематизації знань.

Усі ми вийшли з гоголівської «Шинелі»

Ф. Достоєвський

Слово вчителя. Незважаючи на те, що «Шинель» вийшла майже одночасно з центральним твором М.В. Гоголя «Мертві душі» (1842), вона не залишилася в тіні, повість справила сильне враження на сучасників. В.Г. Бєлінський стверджував, що  це  одне  з  найглибших  творінь  М.В. Гоголя. Відома крилата фраза: «Всі ми вийшли з гоголівської «Шинелі». Цю  фразу  записав французький літератор Мелькіор де Вогюе зі слів одного російського письменника. На жаль, Вогюе не повідомив, хто був його співрозмовником. Швидше за все, Ф. Достоєвський, але висловлювалося припущення, що це міг сказати і І. С. Тургенєв. Так чи інакше, фраза афористично точно характеризує вплив М.В. Гоголя на російську літературу: розвиток теми «маленької людини», поглиблення гуманістичного пафосу творів.

Аналіз художнього твору.

1. Характеристика образу столиці в повісті «Шинель».

Аналітична бесіда з коментарем учителя. У повісті «Шинель» М.В. Гоголь продовжує створювати образ столиці, який змальовував у всіх петербурзьких повістях.

• Яким постає Петербург в повісті «Шинель»? Опишіть реалії цього міста. (Образ Петербургу складається з його мешканців, будинків, в яких вони проживають, та установ, де працюють, а також вулиць, перехожих, поліцейських, грабіжників, привида-месника і лютого морозу, котрий немов злий рок втручається в життя героїв).

• Який порядок речей панує у столиці? (Гоголівський Петербург вражає своїми контрастами. Парадна краса палаців та вулиць, де безпечно гуляють розкішно одягнені люди, й убогі помешкання на околицях міста, де проживають Башмачкіни).

• Як же ставляться люди один до одного? (У своєму департаменті Акакій Акакійович був об’єктом кепкувань, проте, виявляється, здатний відповісти на них «проникливими словами», які робили переворот в душах інших товаришів по службі. Наприклад, почувши тужливе «Залиште мене, навіщо ви мене кривдите»?, «один молодий чоловік (…) раптом зупинився, немов пронизаний, і… ніби усе змінилося перед ним і показалося в іншому вигляді).

• Назвіть прийоми і звичаї «значної особи», до якої зважився звернутися за допомогою Акакій Акакійович? (Прийоми і звичаї «значної особи» були солідні і величні, але не багатослівні. Головною підставою його системи була строгість. Строгість, строгість і суворість).

–З яких фраз складалася його звичайна розмова? (Складалася майже з трьох фраз: «Як ви смієте? Чи знаєте ви, з ким говорите? Розумієте, хто стоїть перед вами?»).

• Наведіть приклад яскравого бюрократизму у творі, зробіть висновки. («Про це б ви повинні були перш подати скаргу до канцелярії, вона пішла б до столоначальника, до начальника відділу, потім передана була б секретарю, а секретар доставив би її вже мені». Жорстокість і зверхність генерала щодо Башмачкіна є прикладом ставлення вищих чиновників до підлеглих. Отже, в повісті досить реалістично розкриваються взаємини між людьми).

Образ Петербурга у повісті пов’язаний з темою поліції.

• Чи схожий  Акакій  Акакійович  на  інших  героїв  петербурзьких  повістей?  Чим  саме?  (М.В. Гоголь деякий час перебував на службі чиновником і прекрасно знав прототипів Хлестакова, Поприщина і Башмачкіна – персонажів, що займають цю посаду. Вони дуже різні за темпераментом, але прагнення їх однаково приземлені. Межа їх мрій, відповідно, – матеріальні статки, оновлення гардеробу тощо. Шинель, предмет жадань героя даної повісті, можна трактувати як алегорію будь-якої матеріальної мети, яку тільки може поставити перед собою людина).

• Яким є авторське ставлення до такої мети в житті людини? (М.В. Гоголь відзначив і неминучу фальш цієї псевдоцінності (кішка замість куниці, коленкор замість шовку), і сміхотворність зусиль, що докладаються людиною для її досягнення. Адже, щоб накопити на обновку, треба економити на усьому, зокрема на пранні, і ось Акакій Акакійович, приходячи додому, знімає нижню білизну, щоб не заношувалася).

• Чи може дрібний чиновник дозволити собі мати інші мрії? Чи є у повісті герої, які думають про високе, духовне? (В особливому просторі «Шинелі» іншої мети не існує. Серед персонажів немає людей, що створюють духовні цінності – художників, творців. Позитивні персонажі і благородні їх прагнення виявилися абсолютно чужими створеному автором світу).

• Як М.В. Гоголь показує абсурдність світу, у якому живуть люди? (Абсурд бездуховної реальності показаний автором за допомогою особливих знаків. «Російські іноземці» носять на головах десятки довгошиїх «гіпсових кошенят», а з «приватних будинків» вибігають «дорослі поросята». Найголовніший знак абсурду, втім, зовсім не ці очевидні незвичності, а саме зведення матеріальної речі – шинелі – в ранг духовних цінностей, навіть об’єкту любові).

2.Акакій Акакійович Башмачкін – «маленька людина».

У повісті «Шинель» М.В. Гоголь ставить соціальні і морально-філософські проблеми. З одного боку, письменник виступає з різкою критикою того суспільства, яке перетворює людину на «Акакія Акакійовича», протестуючи проти світу тих, хто «накепкувався» вдосталь над «довічними титулярними радниками», над тими, у кого платня не перевищує чотириста карбованців за рік. Та з іншого боку, не менш важливим є звернення М.В. Гоголя до всієї спільноти з закликом звернути увагу на «маленьких людей», котрі живуть поряд з нами. Адже Акакій Акакійович захворів і помер не тільки і не стільки тому, що в нього вкрали шинель. Причиною його смерті стало й те, що він не знайшов підтримки і співчуття серед людей. Конфлікт маленької людини зі світом викликаний тим, що у неї відбирають її єдиний скарб. М.В. Гоголь загострює конфлікт: для маленького чиновника метою і сенсом життя стає річ. Однак автор не тільки знижує, але і піднімає свого героя. Автор дає своєму героєві силу посмертну, метафізичну. «Маленька людина» Башмачкін залишилася для читача загадкою. Точно про нього відомо тільки те, що він – «маленький». Не добрий, не розумний, не благородний, Башмачкін всього лиш представник людства. І любити і жаліти його потрібно тільки за те, що він людина, «брат твій», так вчить автор, у цьому полягає його відкриття.

3.Постановка проблемного питання.

• У чому полягає смисл фіналу твору?

Орієнтовні відповіді

Акакій Акакійович покірно несе важкий хрест свого сірого існування. Та найстрашніше те, що він довгий час не помічає в цьому нічого поганого. Герой не чинить опору людям, які глузують з нього чи принижують його гідність. Високі чиновники не зважають на нього, а колеги – кепкують. Лише в кінці твору герой мститься за свої страждання. Та й то в образі привида. Елементи містики автор застосовує задля романтизації повісті. Суворій трагічності реалістичного існування Башмачкіна протиставляється романтичний бунт в образі привида, який прагне справедливості. Він переслідує важливих людей, вимагаючи віддати йому шинель. Містичні елементи в творах властиві багатьом авторам-романтикам. Хоча розв’язка повісті виконана в дусі реалізму: генерал після зустрічі з привидом стає кращим, починає проявляти людяність.

Письменник гармонійно поєднав в своїй повісті елементи двох напрямів: реалізму і романтизму. Головний герой – людина «маленька», не шкідлива, але й не корисна для суспільства. М.В. Гоголь намагався закликати читачів не вибирати шлях приниженого, безсловесного Акакія Акакійовича, а бути активними в житті. Фантастичний фінал повісті – утопічне здійснення ідеї справедливості.

Насправді фінал повісті невтішний: виникає відчуття того, що Бог покинув цей світ. Безсмертна душа, охоплена жагою помсти, сама змушена її творити.

ЗВОРОТНІЙ ЗВ'ЯЗОК:

Експрес-тестування. (Приклад відповідей: 1-а або б або в )

1. Ім’я Акакій Акакійович отримав:

а) по святам;

б) кума наполягла;

в) дала мама.

2. Акакій Акакійович:

а) позитивний герой;

 б) негативний герой;

в) неоднозначний образ.

3. Пейзаж:

а) відіграє важливу роль у творі;

б) не грає ніякої ролі; 

в) відсутній у творі.

4. Шинель:

а) «художня деталь»;

б) символ;

в) образ.

5. Повість «Шинель»:

а) фантастична;

б) життєподібна;

в) романтична.

6. Акакій Акакійович:

а) синонімічний пушкінській «маленькій людні»;

б) це інший вид;

в) його не можна віднести до «маленьких людей».

7. Головний висновок автора:

а) «маленька людина» гідна поваги;

б) вона продукт ворожого людині суспільства;

в) людина сама винна у своїй «малості».

 

 

 

Микола Гоголь. Повість «Шинель» Тема. Образ Башмачкіна та засоби його створення

 

25.02.2022 року      Опрацювати конспект уроку (наведіть курсор на тему уроку та відкрийте посилання) та виконати завдання (Зворотній зв'язок) "ПЕТЕРБУРЗЬКІ ПОВІСТІ М. В. ГОГОЛЯ: ОСНОВНІ ТЕМИ ТА ПРОБЛЕМИ. ПОБУТОВИЙ, ПСИХОЛОГІЧНИЙ І ФІЛОСОФСЬКИЙ ПЛАНИ ПОВІСТІ «ШИНЕЛЬ» "