Тема. Чайка живе в кожному з нас. Художній конфлікт і можливість його подолання. Безцінний урок життя. Ознаки притчі у творі.

Кому належить вислів?

- «Не сміти звертати на них уваги. Ігнорувати. Всякий, що вступив у розмову з вигнанцями, сам підлягає негайному вигнанню. Спостереження за вигнанця розцінюється як порушення Закону» (Старійшина Зграї).

- «Дурні сліпці! Зовсім отупіли - нічого не розуміють! Невже вони ні на секунду не замислюються про те, які перспективи відкриються перед ними, якщо вони навчаться літати по-справжньому. Проте - мені все одно плювати. Нехай думають, що хочуть. Я їм покажу ще! .. Вони у мене побачать, що значить - літати по-справжньому». (Флетчер Лінд).

- «Не треба їх лаяти, Флетчер. Вигнавши тебе, вони нашкодили тільки самі собі. І коли- небудь вони це зрозуміють. І вони зрозуміють те, що розумієш зараз ти. А тобі слід пробачити їх і допомогти їм зрозуміти». (Джонатан Лівінгстон).

- «Там, звідки ти прийшов, всі вони не відриваються від землі, вони копошаться на ній, лихословлять і гризуться один з одним. І від Неба їх відділяють тисячі миль. А ти маєш намір зробити так, щоб вони побачили Небо, не сходячи з місця!» (Саллівен).

 Словникова робота.

Конфлікт (лат. conflictus — зіткнення, сутичка) — зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що призводить до активних дій, ускладнень, боротьби, супроводжуваних складними колізіями.  Конфлікт - зіткнення характерів і обставин, поглядів і принципів життя, покладене в основу дії. Конфлікт може відбуватися між особистістю і суспільством, між персонажами. У свідомості героя може бути явним і прихованим. Елементи сюжету відбивають ступені розвитку конфлікту.

Особливостіконфлікту в повісті «Чайка Джонатан Лівінгстон».

- Між якими персонажами твору розгорається конфлікт? Чому?

- Це конфлікт особистісний чи світоглядний?

- Яку позицію у конфлікті зайняли батьки Джонатана? Чи стали вони для нього надійною підтримкою?

- Чому Старійшина Зграї так боявся змін? Чи варто боятися нового?

- Як поводився Джонатан, захищаючи своє право на самовдосконалення?

- Чим відрізняється ставлення до Зграї Джонатана та Флетчера Лінда? Коли він теж став вигнанцем? Чия позиція є конструктивною? Хто налаштований на примирення та безконфліктне вирішення проблеми?

- Що допомагає Джонатану подолати конфлікт? (Любов до своєї Зграї)

Складання порівняльної характеристики Джонатана та його Зграї.

Чайка Джонатан Лівінгстон Зграя

За яким законом живуть?

Бути собою Бути як усі, не робити помилок. До чого прагнуть?

Самовдосконалення Тисячі років жити без змін. З якою метою літають?

Заради радості польоту, щоб опанувати Заради їжі мистецтво польоту

Ставлення до інших чайок

Любов, бажання передати їм свої знання Лихословлять, гризуться один з одним

Чого навчив Джонатан Лівінгстон Зграю?

- Не вір очам своїм. Бо очам видно лише кайдани, що обмежують нашу свободу. Щоб роздивитися головне, потрібно користуватися розумінням. Ти все знаєш, необхідно тільки зрозуміти це. І тоді відразу стане ясно, як літати.

- Сенс життя в тому, щоб досягти досконалості і розповісти про це іншим.

- Небеса - не місце і не час, але тільки наша власна досконалість.

- Ти можеш знати все що завгодно, але поки ти не довів це на практиці, ти не знаєш нічого!

- Для нас не має існувати жодних меж.

- Політ думки і політ вітру та крил - явища рівною мірою матеріальні.

- Сіра нудьга, і страх, і злість - ось причини того, що життя настільки коротке.

- Будь-яка цифра - це межа, а досконалість не знає меж.

- Справжнім є лише той закон, який веде до свободи. Іншого немає.

- Розбийте ланцюги, що сковують вашу думку, і ви розіб'єте ланцюги, що сковують ваше тіло.

- Продовжуй пошуки самого себе - ось що тобі потрібно, старайся щодня хоч на крок наблизитися до справжнього всемогутнього Флетчера.

- Ми вправі летіти, куди хочемо, і бути такими, якими ми створені.

- Не зневіряйся при розставанні. Прощання необхідне для того, щоб ви зустрілися знову. А нова зустріч, через мить чи багато життів, безсумнівна для тих, хто є друзями.

- Ми мусимо позбутись усього, що нас обмежує.

- Коли знаєш, що робиш, завжди виходить.

- Живи так, як ти хочеш, і плати за це потрібну ціну, якою б вона не була.

 Словникова робота.

При́тча — це повчальна розповідь з історії чи навколишнього життя, мета якої викласти духовні чи моральні істини. У притчі зосереджена певна дидактична ідея. Сюжет притчі будується в образній формі, на життєвих ситуаціях, на повсякденних спостереженнях суспільного життя. На перший погляд здається, що зміст притчі дещо прихований і мовлення притчі проводиться наздогад. Але це не так. Притчі мають надзвичайно великий зміст, колосальний задум, неабиякий замисел. Вони винятково дохідливо сприймаються. Притчі уособлюють в собі й світські ситуації, й приповідки, й народні спостереження, й загалом всю народну мудрість, а в Євангелії ще й Господню науку. У перекладі з грецької мови «притча» — це «йти пліч-о-пліч», себто притча пліч-о-пліч ставить відоме з невідомим. Адже притча дозволяє зрівняти відому істину з невідомою. Істини в притчах подавалися у символах, образах та алегоріях.

Автор стверджує, що ненависть і злоба не можуть бути тим, що потрібно любити; треба переймати в інших те краще, що вони мали; необхідно скористатися розумінням, вийти на небувалі площини самоусвідомлення та самотворення, щоб зрозуміти головне. Мораль притчі: місія кожного полягає в тому, щоб стати більш досконалим, люблячим, таким, яким тільки кожен спроможний бути. На цій дорозі нікому не гарантована втрата старих друзів (навіть родини), однак не треба перейматися цим, за певний час з'являться нові. Необхідно кожному пам'ятати і не забувати про те, що в усіх випробуваннях їх буде підтримувати безмежна сила світла.

Художньому методу Р. Баха притаманне: максимум правдивості, використання ритму, пауза у визначених місцях тексту, спектр вузької уваги до події, опис техніки і майстерності польоту, використання цитат із попередніх творів, філософічність і афористичність. Проте повісті притаманна також наявність євангельських та буддійських мотивів. 5. Робота над вивченням євангельських та буддійських мотивів у повісті. Методичний коментар: спершу учні прослуховують повідомлення творчих груп про буддизм та Євангеліє.

Євангельські мотиви Буддійські мотиви

1. Вигнання 1. Перетворення, до якого призвело страждання

2. Повернення до Зграї 2. Досягнення досконалості. «Мета життя — пошук досконалості, а завдання кожного з нас— максимально наблизити її прояв у самому собі, у власному стані і поведінці. Закон на всіх рівнях буття — той самий: свій і наступний світ ми вибираємо за допомогою знання, яке знайшли тут. І якщо тут ми віддаємо перевагу невігластву, то знання наше залишилось дотеперішнім, — наступний наш світ нічим не буде відрізнятися від теперішнього, всі його обмеження будуть збережені, і таким же не підйомним буде гнітючий вантаж незрозумілого виклику».

3. Готовність передати знання учням

4. Відвідини раю для чайок

5. Смерть і воскресіння

Присутність євангельських та буддійських мотивів критики пояснювали розквітом у 60-70-х роках XX ст. молодіжного руху хіпі, представники якого відмовилися від споживацького погляду на життя, стверджували культ свободи, любові, проголосили своїми кумирами Ісуса, Будду, Ганді, звернулися до східних учень.

Домашнє завдання. Написати висловлювання «Якщо я стану Джонатаном, чому я навчу інших?»

Тема. Річард Бах «Чайка Джонатан Лівінгстон». Сюжет твору Р. Баха як філософська метафора людського буття. Алегоричні образи повісті. Утілення прагнення до високої мети в образі чайки Джонатана.

Величний і безмежний світ літератури. Це подорож до незвіданого та казкового, все нові і нові сторінки світової літератури. Проте серед безлічі книжок нам може зустрітися КНИГА, що змусить по-іншому подивитися на себе та світ, можливо вперше ми замислимося над тим, а хто ми є, як нам жити, пливти за течією чи виборювати власний шлях у житті, зрадити чи залишитися вірним власному покликанню. До таких книг належить повість-притча Р.Баха «Чайка Джонатан Лівінгстон»

Яке місце займає цей твір у сучасній літературі?

 Ця книга Річарда Баха діє відразу в двох напрямах. Вона надає мені почуття

Польоту і повертає мені молодість. Р. Бредбері

 «Чайка Джонатан Лівінгстон» — одна з головних книг XX ст. Це стисла і мудра притча про велику мрію, яка живе в душі кожної людини, — мрію про політ, про покликання, мрію про безмежну досконалість.

 Книги Річарда Баха — провідний шлях у світ пізнання себе і своїх можливостей.

Про історію створення філософської повісті-притчі «Чайка Джонатан Лівінгстон». Повість «Чайка Джонатан Лівінгстон», написана у 1970 році, — одна з головних книг XX ст. Це стисла і мудра притча про велику мрію, яка живе в душі кожної людини, — мрію про політ, про покликання, мрію про безмежну досконалість. Ідея написання книги виникла в автора 1959 року і була реалізована через вісім років. Письменник вважав, що він не автор твору, а лише медіум. Одного разу, прогулюючись туманним берегом каналу Белмонт Шор (штат Каліфорнія), почув Голос, який вимовив загадкові слова: «Чайка Джонатан Лівінгстон». Підкоряючись Голосу, він сів за письмовий стіл і записав марево, що пройшло перед його очима, як кінофільм. Але на цьому історія майже скінчилась. Скільки письменник не намагався власноручно продовжити повість, йому це не вдавалось, аж поки через 8 років примарилось продовження. Повість не зразу вразила видавців і читачів, спроби видати її окремою книжкою закінчилися невдало. Лише після того, як книгу було ілюстровано чудовими фотографіями фотографа — анімаліста Расела Масона, вона стала успішною. За жанром — це алегорично-філософська повість про призначення людського життя. Річард Бах задумав написати про птаха, який мріяв пройти крізь стіну обмежень і заборон, виявивши наполегливість у подаланні своїх обмежених можливостей, упевненість у необхідність боротьби за досягнення своєї мети.

 «Чайка Джонатан Лівінгстон» - повість американського письменника Річарда Баха. У ній розповідається про молодого мартина (чайку), який навчився літати. Повість була вперше опублікована в 1970 році і швидко стала бестселером не тільки в США, але й за їхніми межами. 1973 року повість було екранізовано. Це твір про Людину, яка прагне самовдосконалення та шляхом самопожертви відкриває людству нові горизонти.

- Коли відбуваються події, описані на початку твору?

- Задля чого живуть тисячі чайок? Якою проблемою вони переймаються найбільше? (Мета життя чайок – відлетіти від берега на годівлю і повернутися. Для них має значення не політ, а лише їжа).

- Чим був зайнятий Джонатан Лівінгстон того ранку?

- З якою метою постійно тренувався Джонатан?

- Які відкриття він зробив? Чого досягнув? ( Постійно вдосконалював мистецтво польоту. Навчився розвивати швидкість до 214 миль на годину. Навчився швидкісному повороту. Завдяки опануванню швидкісного піке, зміг видобувати рідкісну і дуже смачну рибу та бути незалежним від риболовецьких суден. Навчився спати на льоту. Навчився долати туман, піднімаючись вище до сонця. На висотних вітрах залітав у глиб материка, де мешкали сухопутні комахи – справжні ласощі ).

- Яке рішення прийняла Зграя на раді? Чому?

Орієнтовний план до І частини твору

1. Звичайний ранок на морі.

2. Сигнал до сніданку.

3. Тисячі чайок у пошуках риб’ячих голів.

4. Болісне тренування Джонатана.

5. «Чому так важко бути таким, як усі?»

6. Експерименти зі швидкістю польоту.

7. Евріка! Потрібно вкоротити крила!

8. 214 миль на годину – тріумф Джонатана!

9. Освоєння швидкісного повороту.

10. Осуд Зграї.

11. Вигнання.

12. Поява нових чайок.

 Виконання вправи «Так – ні»

1. Чайка Джонатан Лівінгстон у Зграї почувався самотнім. (+)

2. Більшість чайок вдосконалювали своє вміння літати, тоді як Джонатан самотньо сидів на березі. (-)

3. Батьки розуміли та підтримували свого сина. (-)

4. Зграя пишалася своїм Джонатаном Лівінгстоном. (-)

5. Опинившись вигнанцем, Джонатан зустрів двох сріблястих чайок. (+)

6. На Небесах Джонатан зустрів войовничих чайок. (-)

7. Незабаром Джонатан Лівінгстон опанував мистецтво телепатичного спілкування. (+)

8. «Ти – рідкісна птаха, такі зустрічаються в кращому випадку одна на мільйон», - так сказав про Джонатана Саллівен. (+)

9. Джонатан так і не навчився мистецтву телепортації. (-)

10. Джонатан повернувся до своєї Зграї. (+)

11. Флетчер Лінд – учень Джонатана . (+)

12. Джонатан вважав, що чайок треба любити такими, якими вони є – злими та ледачими. (-)

- Чому Джонатан постійно відмовляється від їжі?

- Чи страждає герой? Чому?

- Чому чайки не розуміли його? Зачитайте епізод із твору.

- До чого прагнув герой?

- Чи вдавалися йому спроби навчитися літати?

- Чого досяг Джонатан?

- До чого привело його бажання літати? (Став вигнанцем).

- Що символізує небо? («Небеса – це досконалість»).

- Які події змінюють його життя? (Зустріч з іншими чайками, зокрема з Чіангом, Саллівеном).

- Чи змінилося життя Джонатана, коли він зустрів чайку Чіанга? (Чанг був його наставником, спрямовує його на шлях пізнання).

- Чому чайка повинна пройти певний шлях, щоб стати Великою? («Смысл жизни в том, чтобы найти идеал, постичь его и явить остальным»).

- Яка думка не давала спокою Джонатану? (Він хотів повернутися до своєї Зграї).

- Яку пораду дав Саллівен Джонатану перед поверненням у Зграю? («Чим вище літає чайка - тим далі вона бачить»).

- З ким зустрівся Джонатан, повертаючись додому? (Флетчер Лінд).

- Хто такий Флетчер Лінд? (Учень Джонатана).

- Чим він відрізнявся від інших учнів Джонатана? (Він був таким, як і свого часу сам Джонатан – гордовитим, юним, вільним).

- Що означає любити, на думку Джонатана?

- Чому, навчивши своїх учнів, Джонатан вирішив повернутися з ними до Зграї?

- Як зустріла Зграя Джонатана та його учнів?

- Чому Джонатана чайки називали «Син Великоїчайки», «Диявол», «Злий геній»?

- Чому Джонатан любив свою Зграю? Що означало для нього любити?

- Чому саме Флетчеру вирішив передати наставництво наш герой?

- Як ви розумієте фінал повісті? Що сталося із Джонатаном?

Перед нами не просто повість, а повість-притча. Отже, Джонатан – це не просто чайка, він символізує людину, яка прагне до знань, досконалості. Зграя чайок — наше повсякденне життя; політ Джонатана Лівінгстона — свобода; прагнення вдосконалювати політ — шляхи людського самовдосконалення, бажання пізнати сенс буття і осмислити свій статус у світі. Крила – це символ мрії, свободи, волі, духовності, багатства думки, емоційного піднесення, могутності, незалежності й впевненості. Образ крил уособлює усі ті чесноти, які роблять людину Людиною.

- Яким був шлях Джонатана до пізнання? (Спершу – пошуки істини, бажання вдосконалити мистецтво польоту; далі , після вигнання зі зграї, - самовдосконалення, навчання; згодом – передача досвіду іншим).

- Які якості виявив Джонатан на кожному із цих етапів саморозвитку? (Перший етап – віра в свої сили, вірність мрії, самовідданість, бажання вчитися; другий етап – бажання самовдосконалення, свобода, незалежність суджень; третій етап – любов до Зграї, бажання нести добро, вірність покликанню).

- Як розуміє любов Джонатан? Чи можна любити Зграю, яка його вигнала?

Домашнє завдання. З’ясувати, чого навчив Джонатан Зграю.

Тема. Засоби комічного (гумор, іронія, сатира, сарказм) у комедії Мольєра «Міщанин- шляхтич».

 Сміх – гостра зброя письменників у боротьбі з різними людськими вадами:

лицемірством і плазуванням, гонористістю та пихатістю, зажерливістю, скупістю, підлабузництвом. Китайський філософ Конфуцій сказав: «Скаржитися на неприємну річ – це подвоювати зло, сміятися з неї – це нищити його». Понад 300 років комедія «Міщанин-шляхтич» не сходить зі світової сцени. Людство читає цю геніальну п’єсу, сміється, обговорює. Драматург використовує сміх для викриття негативних рис людей і вад суспільства. Сміх у комедії має величезну виховну силу, бо з його допомогою автор показує справжнє обличчя людства. Сміх допомагає людям посміятися над собою, побачити те, що вони раніше не помічали.

Словникова робота

Комічне – естетична категорія: смішне в житті та його відображення в  художній творчості.

Основні форми комічного – гумор та сатира.

Гумор – вид комічного, коли серйозне в житті зображується жартівливо, коли про людські вади говориться з добродушною посмішкою.

Іронія – засіб гумору та сатири, заснований на приховано-глузливому,  зневажливо- осудливому зображенні людини чи явища.

Сатира – художні твори різних жанрів, у яких різке викриття зображуваного поєднано з його гострим осміюванням.

Сарказм – їдка, викривальна, особливо дошкульна насмішка, сповнена крайньої ненависті і  презирства. Сарказм не моє подвійного, прихованого дна, як іронія, близько до якої він стоїть, виражається завжди прямо. Сарказму притаманне поєднання гніву, ненависті з гіркою посмішкою.

Сатирична розповідь – розповідь, у якій різко висміюються люди, людські вади, характери.

Сміх Мольєра багатозначний за своїм змістом. Він то веселий, доброзичливий, життєрадісний, то викривальний, нищівний. Багатозначність сміху зумовлює розмаїття засобів комічного у п'єсі.

Наведіть приклади гумору у комедії. (Глядачі весело сміються, коли кравець пояснює Журденові, що на костюмах аристократів квіточки мають бути розташовані лише голівками вниз, коли вчителі навчають Журдена гарним манерам або коли його посвячують у «мамамуші». Викликає сміх і гумористична сцена сварки Клеонта й Люсіль, і кожна поява пані Журден, яка весь час лається).

Наведіть приклади іронії у комедії. Поясніть, яку функцію відіграє у творі. (Пан Журден хоче одягатися так, як одягається «все вельможне панство». Костюм, химерний і недоладний, який пошив пану Журдену кравець, викликає в учителів улесливе схвалення, а в дружини та служниці - насмішки. У новому вбранні Журден виглядає так, що служниця Ніколь не може стримати сміху. Хазяйновита та розсудлива дружина Журдена також намагається повернути чоловіка до реальності: «Вірно, надумав посмішити людей, коли вирядився таким блазнем?» Дуже комічно драматург демонструє повну неспроможність Журдена до великосвітських танців. Пісні аристократів видаються учневі нудними та тоскними, він любить невигадливі народні мелодії: «Про овечку». Вчитель філософії натовкує свого учня прописними істинами. Сміх до того ж викликає стійкість та впертість героя, який терпить весь цей хаос у своєму домі заради мети – виглядати справжнім аристократом).

Наведіть приклади сатири. (Пан Журден заради своїх дурних ідей порушує лад та спокій у родині. Він навіть хоче пожертвувати щастям дочки Люсіль – забороняє ії виходити заміж за коханого Клеонта, який не є дворянином. Бажання стати шляхтичем позбавляє Журдена залишків здорового глузду. Але дотепний слуга Клеонта Ков’єль знаходить вихід. Він переодягає свого господаря турецьким пашею, сватає за нього Люсіль, а для Журдена влаштовує «посвячення у муфтії». Журден стає, хоча й химерним, але шляхтичем. Усі ці епізоди є прикладом гострого осудливого осміяння Журдена).

Приклади сарказму у комедії. (Пані Журден з неприхованим гнівом викриває Доранта і Дорімену, виганяючи їх зі свого дому. Найгостріше перо сатири Мольєр направив на викриття паразитуючої знаті. Авантюрист Дорант не має нічого, крім графського титулу, і намагається обібрати багатого купця Журдена. Дорант виманює у купця діамант для своєї подруги маркізи Дорімени, господарює в домі Журдена, замовляючи розкішні обіди для Дорімени: «Дорант! Що я бачу? Та це ж справжній банкет!» Засудження лицемірства аристократії має викривальний характер).

Підсумок уроку: За законами жанру комедії, п'єса має щасливий кінець і закінчується весіллями закоханих молодих людей, а також графа та маркізи. Турки, що танцюють, б'ють пана Журдена шаблями і разом з муфтієм промовляють: «Бийте, бийте, не  жалійте!» Потім б'ють пана Журдена ще й ціпками, а муфтій промовляє: «Не стидатись, не кричати, – коли хочеш паном стати!» Так Мольєр і висміяв, і покарав фізично свого головного героя – недолугого міщанина Журдена, який за будь-яку ціну хотів стати шляхтичем. Оптиміст Мольєр в одному з афоризмів висловився так: «Ми наносимо порокам тяжкий удар, виставляючи їх на загальне посміховисько. Найкраще, що я можу зробити, – це, висміюючи, викривати пороки мого століття».

 Домашнє завдання. Повторити особливості літератури бароко та класицизму, їх провідні ідеї, поетику, філософську основу та естетичне підґрунтя та підготуватися до контрольної роботи.

Тема. Художнє новаторство Мольєра у драматургії, вплив його відкриттів на світове театральне мистецтво .

 «Людина, яка живе четверте століття, таки безсмертна», – писав у своїй книзі "Життя пана де Мольєра" М. Булгаков. «Ось він насмішкуватий і чарівний королівський комедіант і драматург! Ось він – в бронзовій перуці і з бронзовими бантами на черевиках!

Ось він – король французької драматургії!» Дійсно, слава Мольєра безсмертна, адже навіть серед видатних драматургів світу небагато таких, чиї п'єси ставили б упродовж майже чотирьох століть на всіх сценах світу. Але не забуваймо, що слава Мольєра – це лише частка тієї безсмертної слави, яку здобув французький театр XVII століття в цілому.

Драматургічний спадок Мольєра – це близько 37 п'єс, з яких по-справжньому визначними є не більше 15 п'єс. Втім і цієї кількості виявилось цілком достатньо, щоб забезпечити театру Мольєра світову славу.

 Словникова робота.

Комедія (грецьк.komodia, від komos – весела процесія і ode- пісня) – драматичний твір, у якому засобами гумору та сатири розвінчуються негативні суспільні та побутові явища, розкривається смішне в навколишній дійсності чи в людині.

Траге́дія (грец. tragoedia, буквально: козлина пісня) — драматичний твір, який ґрунтується на гострому, непримиренному конфлікті особистості, що прагне максимально втілити свій творчий потенціал, з об'єктивною неможливістю його реалізації.

Фарс — середньовічний жанр, який виник у XII столітті як комічна, світського змісту вставка в антракті релігійної вистави, а пізніше (в XV столітті)  відокремився в самостійну п'єсу, відмінними ознаками якої були: анекдотична основа сюжету; ексцентричний, яскравий характер сценічної дії; персонажі, що уособлювали узагальнені соціальні типи — хитрий слуга, невірна дружина, невдаха-студент, зануда-вчений, лікар-шарлатан тощо.

Комедія дель арте була своєрідним італійським аналогом французького фарсу, але пізнішим за часом (середина XVI століття) і відмінним за манерою виконання. Комедія дель арте не мала ані фіксованого, заздалегідь написаного тексту, ані заданого наперед, сталого сюжету й імпровізувалась акторами безпосередньо на сцені під час самої вистави. Персонажів комедії дель арте, яких зазвичай було від 10 до 12, називали масками, оскільки, по-перше, актори справді грали в масках, а, по-друге, кожна маска уособлювала собою певний соціальний або родинний тип людської поведінки (батьки, діти, слуги, лікарі, псевдовчені тощо), в межах якого актор міг вільно інтерпретувати ті або інші його характерні риси та ознаки.

Жанрові пошуки Мольєра.

Коли Мольєр з трупою Блискучого театру розпочинав свою театральну діяльність, на паризькій сцені ставились п'єси, написані переважно в жанрах трагедії або пасторалі (віршованої драми, яка в барвах рожевого, ідилічного світосприйняття змальовувала витончені манери аристократичної верхівки). Спроби Мольєра з його колегами по Блискучому театру звернутися до цих двох жанрів закінчилися повним провалом. На відміну від столичної сцени, в провінційному   французькому театрі домінували комічні жанри, розраховані на смаки простих городян і селян. Це старофранцузький фарс та італійська комедія. Перші спроби створити власні, оригінальні п'єси Мольєр розпочав, експериментуючи із жанром старофранцузького фарсу, почав використовувати у своїх п'єсах елементи італійської комедії, але на сюжетному матеріалі тодішнього життя французького суспільства. Ця обставина виявилась настільки суттєвою, що поступово театр Мольєра почав випереджати за популярністю італійський. Але Мольєр пішов ще далі, намагаючись наблизити свої театральні експерименти до тих правил, які були визначені для драматичного твору теорією класицизму. Від невеличких, як правило, двох- або трьохчастинних п'єс він переходить до створення значних за обсягом (на 5 дій, як того вимагала теорія класицизму) віршових комедій з розгорнутою інтригою, з великою кількістю персонажів і різноманітними сюжетними сценами. Тоді ж Мольєр починає вводити до своїх комедій фіксований текст, що стало ознакою зародження професійного, авторського театру. Драматургічні пошуки Мольєра привели його до створення такої особливої форми комедії, як комедія-балет; в ній поетичне слово поєднано з музикою і танцювальним мистецтвом.

Висока комедія. Постійні експерименти, прагнення знайти свого глядача, невдачі, успіхи, сприяли тому, що Мольєр створив новий жанр, який пізніше дістав назву високої комедії. Новий жанр фактично синтезував трагедію і комедію, поєднавши серйозні суспільні проблеми з розважальною функцією. А сюжети митець брав із сучасного йому французького життя.

«Завдання комедії, - писав Мольєр у передмові до своєї комедії "Тартюф", - полягає в тавруванні людських вад... Найблискучіші трактати на теми моралі часто справляють значно менший вплив, ніж сатира, бо ніщо не бере так людей за живе, як зображення їхніх недоліків. Піддаючи вади загальному висміюванню, ми завдаємо їм нищівного удару. Легко терпіти осуд, але глузування нестерпне. Декого не лякає, коли його вважатимуть злочинцем, але ніхто не хоче бути смішним...» Як і тогочасна трагедія, жанр високої комедії Мольєра містить усі характерні особливості класицистичного театру: композиційний поділ на 5 дій, дотримання закону трьох єдностей, чітке розмежування персонажів на позитивних і негативних з особливою увагою до якоїсь однієї риси характеру, яка постійно підкреслюється і гіперболізується. Звертання Мольєра до мотивів злободенної суспільної проблематики започатковує його комедія «Смішні манірниці», що вважається першою п'єсою, в якій Мольєр виявив себе як оригінальний і цілком сформований драматург. Дебютом в жанрі високої комедії стала п'єса Мольєра «Школа дружин». До найвищого злету творчої фантазії Мольєра відносять його п'єси «Школа чоловіків», «Дон Жуан, або Камінний гість», «Мізантроп», «Скупий», «Тартюф», «Міщанин-шляхтич», «Удавано хворий».

Тематика комедій Мольєра. Тематика, до якої звертався Мольєр у своїй драматургічній творчості, надзвичайно широка і різноманітна, охоплює практично всі прошарки тогочасного французького суспільства. У своїх п'єсах Мольєр створює справжню галерею суспільних і загальнолюдських типів, енциклопедію людських недоліків, які викриває і таврує гострим пером сатирика. Дещо схематизуючи розмаїття мольєрівських комедій, їх можна поділити на три тематичні групи.

Тематичні комедії «Смішні манірниці», «Дон Жуан», «Мізантроп», «Скупий», «Жорж Данден» , «Міщанин-шляхтич». «Сганарель», «Школа чоловіків», «Школа дружин», «Витівки Скапена».

«Тартюф», «Вчені жінки», «Удавано хворий».

Об'єкти сатири

дворяни та буржуа, які бездумно копіюють псевдоаристократичні манери поведінки.

чоловіки, дружини, молоді люди, які прагнуть вступити до шлюбу.

лікарі і представники церкви.

Вади, що висміює комедіограф

псевдовихованість, обмеженість, пихатість, лицемірство, грубість, скнарість, жадоба наживи.

лицемірство, користолюбство, ревнощі, псевдопочуття, батьківський егоїзм, зневажливе ставлення до жінки.

неосвіченість, псевдовченість, шарлатанство і позірне святенництво, жадібність, легковірність.

Вплив відкриттів Мольєра на світове театральне мистецтво.

Продовжуючи гуманістичні традиції, започатковані драматургією Шекспіра, Мольєр підносить комедійний жанр на якісно новий рівень художнього  розвитку, наповнюючи його серйозною проблематикою, а подекуди й трагічним звучанням. Важливе значення комедії Мольєра полягає і в тому, що в легку розважальну тематику комедійного жанру він уводить мотиви гострої сатири, об'єктом якої стають представники не лише нижчих, як було до Мольера, а й найвищих, аристократичних прошарків суспільства. Мольєр рішуче вводить до своїх п'єс реалії сучасної йому історичної епохи з її гострими, злободенними проблемами та суперечностями. Мольєрівський театр заклав міцні підвалини традицій, на які в подальшому опиратимуться і які продовжуватимуть драматурги різних країн світу. Визначні діячі української культури були добре обізнані з творчістю Мольєра й високо оцінювали її. Згадки про великого французького комедіографа зустрічаємо у Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки та інших письменників. Щороку в день смерті Мольєра публіка вшановує його пам'ять хвилиною мовчання у «Комеді Франсез» (Дім Мольєра).

 Домашнє завдання.  Читати уривки комедії «Міщанин-шляхтич»(стор. 262-273 підручника)

Тема. Мольєр (1622-1673). «Міщанин-шляхтич». Мольєр – майстер класичної комедії.

Художні відкриття класицизму живуть і по сьогоднішній час. Одне із свідоцтв живого значення класицизму в літературі – творчість Мольєра, п’єси якого не сходять зі сцен світових театрів, надаючи глядачам надзвичайну естетичну насолоду. У нього донині вчаться світові актори і драматурги. Хто ж він, цей володар людських душ – Жан Батист Поклен, відомий світу як Мольєр? Чому його п’єси і понині актуальні? Спробуємо, вивчаючи життя і творчість великого комедіографа, віднайти відповіді на ці питання.

 Літературний монтаж

За спогадами сучасників, зовні Мольєр був не дуже привабливим. У нього була велика голова на короткій шиї, маленькі, широко посаджені очі, товстий лоский ніс, великий рот і чорні густі брови. Статуру він мав міцну, але ноги були закороткі для його ваги і великого зросту. Актори зазначали, що в нього був надто швидкий темп мовлення, глухий голос і не завжди правильна артикуляція, що нерідко призводила до гикавки. Через це Мольєр не міг грати трагічні ролі, ролі коханців. І все ж акторський його діапазон був досить широкий. Він грав слуг, смішних буржуа, придворних блазнів, ревнивих чоловіків тощо. Усе це характерно-комічні ролі, у виконанні яких прагнув досягти правдивого зображення почуттів, думок і вчинків персонажів. Як режисер, Мольєр, за спогадами сучасників — членів його трупи, був дуже запальним і нетерплячим. Втім його гнів та гарячковість усі сприймали як належне і не ображалися. Він не вмів бути спокійним, бо театр завжди вимагав від нього напруження. «Він  віддавався сцені всім серцем, бо тільки там він і жив», — писав про Мольєра М. Булгаков у книзі «Життя пана де Мольєра».

Історія Мольєра – це історія його театру. Театру він був зобов’язаний своїми

першими успіхами і невдачами. Театр дав йому кращих друзів, учнів, дружину. Щастя творчості і негаразди останніх років життя пов’язані тільки з театром. Навіть смерть застала Мольєра на сцені.

 Домашнє завдання  Опрацювати матеріал підручника стор. 262- 278

Тема. Історичні умови, філософське та історичне підґрунтя класицизму. Характерні ознаки класицизму як художнього напряму.

Краса – це порядок, правильна композиція, яка оцінюється розумом.

Л.Б.Альберті

Доба бароко, з якою ми ознайомилися на попередніх уроках, була добою великих містиків та філософів-ідеалістів. Та не всі мислителі й митці кінця ХVІ – початку ХVІІ століття тяжіли до стилю бароко, тобто зосереджували свою увагу на складності, парадоксальності, непевності буття. Водночас з ірраціональною бароковою свідомістю виникає принципово нова – раціональна, яка сформувала інший підхід до розуміння сенсу буття людини та запропонувала інші принципи. Наприклад, «Краса –це порядок, правильна композиція, яка оцінюється розумом». Ми починаємо знайомство ще з однією історико- літературною епохою, яка називається класицизмом. Сьогодні ми спробуємо з’ясувати причини виникнення класицизму та його особливості.

 Погляд в історію.

ХVІІ століття – час утвердження абсолютизму, бо в багатьох країнах Європи королі прагнули підкорити собі свавільних феодалів. Вони підтримували мистецтво і науку і намагалися панувати в сфері ідеології. Наймогутнішою державою в Західній Європі ХVІІ століття була Франція. Цьому сприяли умови політичного та економічного розвитку в країні. Зміцнення монархії за часів Людовіка ХІІІ і його всесильного канцлера Рішельє, підпорядкування абсолютистській владі Французької академії як ідеологічного центру, формування єдиної національної мови, позбавленої архаїзмів та діалектизмів, потребували нової теорії мистецтв. Саме тут утвердився новий напрямок – класицизм, який справив великий вплив на розвиток європейського мистецтва. Для класицизму характерна формула: «Роби не те, що ти хочеш, а те, що треба королю й державі. Обов’язок вище почуттів та інтересів особистості. Держава вище особистості, особистість підпорядкована державі».

Походження терміну та визначальні риси класицизму

Класицизм (лат. сlassicus - зразковий) – художній напрям у європейській літературі та мистецтві, який з’явився в італійській культурі ХVІ століття і розвивався у ХVІІ – ХVІІІ столітті у Франції, Росії та інших країнах.

Визначальні риси класицизму

 раціоналізм (прагнення будувати художні твори на засадах розуму, ігнорування

особистих почуттів);

 наслідування зразків античного мистецтва;

 нормативність, встановлення вічних та непорушних правил і законів (для драматургії — це закон «трьох єдностей» (дії, часу й місця);

 обов'язкове дотримання канонічних правил написання творів (зображення героя тільки при виконанні державного обов'язку, різкий поділ дійових осіб на позитивних та негативних, суворе дотримання пропорційності всіх частин твору, стрункість композиції тощо);

 у галузі мови класицизм ставив вимоги ясності та чистоти, ідеалом була мова афористична, понятійна, яка відповідала б засадам теорії трьох стилів;

 аристократизм, орієнтування на вимоги, смаки вищої-суспільної верстви;

 встановлення ієрархії жанрів, серед яких найважливішими вважалися античні; поділ жанрів на «серйозні», «високі» (трагедія, епопея, роман, елегія, ідилія) та «низькі», «розважальні» (травестійна поема, комедія, байка, епіграма).

 Естетичне підґрунтя класицизму склала антична теорія поетики Арістотеля

Загальні естетичні принципи класицизму

 Краса є об’єктивною якістю, притаманною реальним предметам, а не їх переживанню людиною.

 Краса полягає в порядку, правильному розміщенні частин і встановленні пропорцій, у збереженні міри й гармонії.

 Краса сприймається зором, але оцінюється розумом; саме розум і оцінює прекрасне, і творить його, скеровуючи уяву.

 Краса виявляється і в природі, і в мистецтві; вона є законом у природі, але метою у мистецтві.

 Порядок у мистецтві досягається за рахунок того, що воно ґрунтується на принципах і дотримується загальних правил; мистецтво повинне володіти раціональною дисципліною, оскільки воно користується наукою і само повинне ставати наукою.

 План або малюнок є найбільш суттєвими для візуального мистецтва не тільки в значенні лінії, але й втілення задуму, який спочатку виникає у думках художника, а потім переноситься у твір мистецтва.

 Мистецтво звертається до важливих тем і пристосовує свої форми до відповідального змісту.

 Великі можливості мистецтва були реалізовані античністю. З точки зору порядку, міри, раціональності і краси її творіння перевершують природу і можуть слугувати зразками для всіх наступних поколінь.

 Філософська основа класицизму - раціоналізм.

Раціоналізм – учення в теорії пізнання, згідно з яким достовірні знання можуть бути лише з допомогою розуму або з понять, притаманних розуму людини від народження.

Критерії досконалого мистецтва – розум, логіка, правила.

Твори класицизму відзначаються високим ступенем абстрактності, узагальнення. Це мистецтво думки, ідеї, логіки. З мистецтва греків і римлян представники класицизму узяли лише ті правила, які вимагали дотримання суворого порядку, логіки та гармонії. Як відомо, основою античної архітектури є принцип прямих ліній або ідеального кола. Представники класицизму вважали цей принцип перемогою розуму над почуттями, а в добу Відродження цінувалося насамперед почуття. У цьому й полягають відмінності в наслідуванні та відродженні античного мистецтва за різних часів. Представники класицизму вважали, що існують певні правила, за якими твориться краса. Якщо митець точно слідуватиме їм, у нього вийде досконалий художній твір. Крім того, класицизм – стиль у мистецтві, який вимагає дотримання найсуворішої дисципліни форми і змісту. Французького письменника Нікола Буало вважають теоретиком епохи класицизму. У трактаті «Поетичне мистецтво» він вивів правила класицизму. Епоха класицизму породила великих драматургів, якими були трагіки Корнель і Расін, комедіограф Мольєр.

 Правила класицизму

 Зображення героїв позитивних (зразок для наслідування) або негативних (моральний урок читачам).

 Дотримання в драматургії правила трьох єдностей: єдність дії (чітка композиція), єдність часу (один день), єдність місця (в одному місці).

 Підкреслення в образах героїв однієї риси характеру (честь, обов’язок, хоробрість, лицемірство, жадібність тощо).

 Конфлікт пристрасті (серця) і обов’язку (розуму) - розум перемагає.

 Літературні жанри поділялись на «високі» (ода, трагедія, епопея, героїчна поема; величава, урочиста мова), «середні» (наукові твори, елегії, сатири; загальновживана мова), «низькі» (комедія, пісні, листи в прозі, епіграми; розмовний стиль).

 Систематизація та узагальнення вивченого

Естетичну цінність для класицистів мало лише вічне, непідвладне часу, як твори античності. Наслідуючи давніх авторів, класицисти самі створювали «вічні» образи, які назавжди увійшли до скарбниці світової літератури (Тартюф, Сід, Горацій, Федра, Андромаха, міщанин-шляхтич, скнара тощо). Класицисти наполягали на виховній функції літератури та мистецтва. Причому головним засобом виховання «гарного смаку» є насолода, яку мусить давати мистецтво.

Домашнє завдання. Опрацюйте конспект уроку. Ознайомтеся із життєвим та творчим шляхом Мольєра

Контрольна робота за розділом «Відродження»

Вкажіть правильну відповідь (0,5 бала)

1. Доба  Ренесансу прийшла на зміну:

а) класицизму;

б) романтизму;

в) античності;

г) середньовіччя.

2. Вперше термін «Відродження» використав:

а) Дж. Боккаччо;

б) Л. да Вінчі;

в) Дж. Вазарі;

г) Ф. Петрарка.

3. Сонет  виник у:

 а) Італії;

 б) Англії;

  в) Франції;

  г) Іспанії.

4.  Роман «Дон Кіхот» – пародія на:

а) лицарські романи;

б) балади про лицарів;

в) історичні романи;

г) лицарські поєдинки.

5.  Франческо Петрарка оспівував у своїх сонетах:

 а) смагляву даму;

  б) Лауру;

  в) Лілею;

  г) Лорелею.

6. Твір Шекспіра «Ромео і Джульєтта» належить до літературного жанру:

 а) трагедія;

 б) роман;

  в) драма;

  г) повість.

7.  У перекладі з французької слово «Ренесанс» означає:

 а)  розквіт;

б)  пишне буяння;

в)  занепад;

г) відродження.

8. Дамою серця Дон Кіхота була:

а) Лаура;

б) Смаглява дама;

в) Беатріче;

г) Дульсінея.

9. Дон Кіхот вирішив стати мандрівним лицарем тому, що:

а) так заповідав йому батько;

б) бо всі іспанці мандрували;

в) начитався лицарських романів;

г) мав лицарські обладунки.

10.  «Шекспірівський сонет» складається з:

 а) двох чотиривіршів і двох тривіршів;

 б) трьох чотиривіршів і трьох двовіршів;

 в) двох чотиривіршів і двох двовіршів;

 г) трьох чотиривіршів і одного двовірша.

11.  Дія трагедії «Ромео і Джульєтта» В. Шекспіра відбувається:

 а) у Венеції;

 б) у Флоренції;

в) у Вероні;

г) у Ламанчі.

12. Дон Кіхота посвятив  у лицарі?

а) корчмар;

б) король;

в) зброєносець;

г) єпископ.

Дайте відповідь на питання: (1,5 бала)

13. Що таке сонет?

14. Якою уявляли гуманісти людину доби Відродження?

15. Дайте розгорнуту відповідь на питання (3 бала): «Чому автор не примирив родини Монтеккі та Капулетті до смерті Ромео і Джульєтти?»

Тема. Позакласне читання. Лопе де Вега. «Собака на сіні»

Слово вчителя. Сьогодні ми розкриємо ще одну сторінку історії іспанської літератури – це Лопе де Вега, найбільший драматург країни, улюбленець публіки. Численні прихильники театрального мистецтва вішають його портрети в своїх будинках на найпочеснішому місці, його пам’ятник показують іноземцям як найзнаменитішу визначну пам'ятку Мадрида.

Особливе місце у творчості Лопе де Веги займають комедії. Одна із кращих серед них – «придворна комедія» «Собака на сіні» (1604). У комедіях такого типу, як правило, показувалося життя аристократії, близької до двору. В основу сюжету багатьох із них покладені складні взаємини, що виникають між панами й підлеглими. У ряді комедій розробляється сюжет про любовні переживання героїв, що належать до різних соціальних станів. Іноді в центрі сюжету – боротьба за владу. Нерідко в таких комедіях любовне почуття виникає з ревнощів. Це вносить певний дисонанс у стосунки між закоханими й робить ситуацію комічною. Закінчуються комедії, як правило, весіллям.

Так у комедії «Собака на сіні» любов прекрасної аристократки Діани до секретаря Теодоро виникає з ревнощів. Причому назва комедії виправдана поводженням Діани: вона не дозволяє Теодоро любити себе, але й забороняє любити служницю Марселу. Теодоро, чесний, шляхетний юнак, виявляється заручником гри станових забобонів. Щасливий кінець досягається лише завдяки моторному слузі Трістану. Але при цьому ми бачимо, як Діана готова кинути Трістана в колодязь за те, що він знає про плебейське походження Теодоро. Аристократка в Діані перемагає саме почуття. Поки вона не знає способів, як зробити так, щоб Теодоро став рівним їй, Діана вимагає розуміння, наполягає на збереженні станової дистанції. Але як тільки Трістан «знаходить» Теодоро знатного батька, Діана змінює своє рішення. Заради досягнення руки першої красуні, її шанувальники не гребують послугами найманих убивць. І тільки спритність Трістана, не менш шляхетного у своєму ставленні до пана, влаштовує все найкращим чином. Взагалі, слуга часто бере участь в інтризі комедії Лопе де Веги. Звичайно, це бідний малий, котрий здатний тверезо оцінити ситуацію й посміятися над жагучими переживаннями закоханих. Це та пружина в дії, від якого починає розкручуватися вся інтрига. Не випадково саме через образ слуги комедії Лопе нерідко порівнюють із шахрайськими романами. Але головне, що допомагає розкрити слуга, – це те, що селянки й дворянки однаково переживають любовне почуття. Любов зрівнює всі стани. Таке гуманістичне прославляння любові стало відкриттям драматургії Лопе де Веги. Поза сумнівом, що бурхливе і насичене подіями життя Лопе де Веги відображало дух свого часу. Епоха, в якій йому пощастило народитися й жити, вся була пронизана духом великих відкриттів і далеких мандрів, перед ним відкривалися таємниці науки, вставали нові вершини і розширювалися горизонти. Це було в той самий час, в якому жадання пригод і пошук всього нового як ніколи переповнювали серця людей.

Прочитати скорочений варіант тексту комедії «Собака на сіні»

Домашнє завдання: Повторити вивчений матеріал розділу «Відродження»

Тема. Широта філософського змісту твору, можливість його різних тлумачень. Популярність вічних образів.

Хід уроку

«Дон Кіхот» має безсмертну вартість в історії духовного розвитку всієї людськості й заслужено зробився улюбленою книжкою для всіх освічених людей.

І. Франко

Слово вчителя.

В Іспанії існує будинок-музей Дульсінеї, розташований у містечку Тобосо під Мадридом. Створюючи його, місцева влада віддячила Сервантесу, який, сам того не знаючи, врятував їх місто від безжального артилерійського обстрілу. Відбулося це на початку XIXст., коли наполеонівська армія опинилися на території Іспанії. Військо французького генерала Дюрона підійшло до Тобосо і підготувалося до штурму. Артилеристи зарядили

гармати, однак команда «Вогонь!» так і не прозвучала. Коли генералу Дюпону доповіли, що перед ним те саме Тобосо, де жила кохана Дон Кіхота, він відмовився від обстрілу, не побажавши увійти в історію як воєначальник, що зруйнував рідне місто великої літературної

героїні.

Ми вже говорили про те, що роман «Дон Кіхот» - унікальний твір, адже створений Сервантесом образ Дон Кіхота увібрав у себе багатовіковий досвід людства та став образом, що виходить за межі своєї епохи. Як і образ Прометея, Дон Кіхот став символом певних властивостей людського духу. Його ім’я стало загальним, бо ним почали називати людей, неспроможних розібратися в дійсності, через що їх погляди й вчинки викликають сміх та іронічне ставлення. Але існує й інше сприйняття Дон Кіхота – як символу нескореного людського духу, взірця високого служіння правді та готовності до самопожертви заради істини, добра й  справедливості. Устами Дон Кіхота автор висловлює мрію про прагнення людини до ідеалу, що надає роману філософського забарвлення.

 Актуалізація опорних знань.

- Які образи називають вічними? (Вічні образи – літературні образи, які за глибиною художнього узагальнення виходять за межі конкретних творів та зображеної в них історичної доби, містять у собі невичерпні можливості філософського осмислення буття).

- Назвіть вічні образи у світовій літературі та символами чого вони стали.

 Бесіда. Кожному з нас тією чи іншою мірою властиве дещо від Дон Кіхота: чесність, порядність, доброзичливість, прагнення до високих ідеалів. Які подвиги Дон Кіхота вам запам’яталися? Чи є вони такими насправді? Аргументуйте свою думку.

- У чому причина невдач героя? (Незнання людей, життя, наївна довірливість, поєднання дійсності й вигадок призвели до того, що його наміри не здійснилися. Його знання лише з  книжок, і лицарські романи - кодекс законів, заклик до дії. Тому найчастіше результат його подвигів має негативний результат. Незважаючи на невдачі та гіркі розчарування, Дон Кіхот знов і знов кидається комусь на допомогу і його б’ють ті, кого він хотів врятувати. Автор впевнений в необхідності подвигу в ім’я перемоги справедливості. Але лицар Сервантеса виїхав на широку дорогу несвоєчасно, коли світ був прозаїчним).

 Цитатна доріжка. Оберіть цитату, яка вам найбільше імпонує. Поясніть, чому?

Фрідріх Шиллер (німецький поет): Дон Кіхот – «благородна і прекрасна особистість».

Федір Шаляпін (російський співак): «Дон Кіхот… такий чесний, такий святий, що навіть смішний і кумедний для всієї цієї наволочі, не достойної бути іржею на його обладунках».

Федір Достоєвський (російський письменник): «На Страшному суді люди зможуть виправдатися перед Господом Богом, пред’явивши одну цю книгу»; «В усьому світі немає твору глибшого й сильнішого».

Євген Сверстюк (український науковець, письменник): «Дон Кіхот» – це не звичайна книга пригод, а книга про людину, про людство, про високі поривання духу, людські змагання і здобутки».

Іван Дзюба (український учений-літературознавець): Дон Кіхот – «один з кількох єдино можливих і єдино неминучих символів уселюдського духу, автопортретів людства – як Прометей, Гамлет, Фауст – котрі творилися, творяться і творитимуться всією історією роду людського».

Генріх Манн (німецький письменник): «Дон Кіхот» - роман про вигаданих людей та обставини, проте щодня можна спостерігати схожі події і характери; в усіх країнах світу цей роман є скарбницею досвіду.

Генріх Гейне (німецький поет): «Дон Кіхот» - величезна сатира на людську захопленість.__

Образ Дон Кіхота надихав багатьох поетів і прозаїків. Важко знайти країну, в якій би майстри слова залишалися байдужими до героя Сервантеса. Йому присвячували свої вірші Дж. Байрон, Ципріян Норвід, Поль Верлен, Валерій Брюсов, Борис Грінченко, Самуїл Маршак, Юлія Друніна та багато інших видатних митців. Українським читачам близькі думки земляка Бориса Грінченка,  висловлені ним у поезії «Дон Кіхот». Віддали данину цьому образу й прозаїки, скажімо, російського письменника Федора Достоєвського образ Дон Кіхота надихнув на створення неповторного героя роману «Ідіот» - князя Мишкіна, про що письменник згадував у листах, начерках роману, до речі, про мандрівного рицаря йдеться і в романі.

А інший геніальний митець уже ХХ ст., аргентинський письменник Хорхе Луїс Борхес, написав два блискучі твори – «Притчу про Сервантеса і Дон Кіхота» і «Приховану магію в Дон Кіхоті». Найактуальнішим є вірш російської поетеси Юлії Друніної, теж митця ХХ ст., в якому є такі оптимістичні рядки:

Хто каже, що вмер Дон Кіхот?

Цьому ви , будь ласка, не вірте!

Бо він не підвладний ні часу, ні смерті –

В новий вирушає похід.

Образ Дон Кіхота у живописі

Роман Сервантеса ілюструвало чимало художників. Початком історії ілюстрування «Дон Кіхота» вважають англійське видання 1738 р. з гравюрами Джона Вандербанка. Тоні Джоанно, французький рисувальник, гравер і живописець, був настільки захоплений романом Сервантеса, що створив до нього 800 малюнків. Кожну фразу роману проілюстрував іспанець Х. Аранда, який працював над «Дон Кіхотом» понад 40 років. Серію ілюстрацій до «Дон Кіхота» створив відомий французький графік Жан Гранвіль.

Гюстав Доре вивчив роман в усіх подробицях і навіть здійснив тривалу подорож дорогами Іспанії, змальовуючи всі свої враження. Відомо понад 400 його ілюстрацій до роману.

Іспанський художник Франсіско Гойя (1746-1828) також розпочинав роботу над образом мандрівного рицаря як ілюстратор, однак від цього задуму зберігся лише один офорт. Дуже відомим є рисунок Пабло Пікассо із зображенням Дон Кіхота і його вірного зброєносця. Зображали свого національного героя і Сальвадор Далі та Ігнасіо Сулоага. Один з найпопулярніших «портретів» Дон

Кіхота – картина відомого французького живописця Оноре Дом’є (1851).

Не були байдужими до героя Сервантеса й російські художники Ілля Рєпін, Валентин Сєров.

Образ Дон Кіхота в музиці

Серед музикантів, яких надихав образ Дон Кіхота, були І. Труффі, Ф. Мендельсон, А. Рубінштейн, Р. Штраус, джазові композитори, автори мюзиклів. Шанувальники танцювального мистецтва знайомі з балетом «Дон Кіхот» Людвіга Мінкуса, чеха за походженням, який приїхав у Росію наприкінці ХІХ ст. Прєм’єра балету відбулася у 1869 р. в Москві на сцені Великого театру. Автором лібрето й постановником вистави був видатний балетмейстер Маріус Петіпа.

З ХVІІІ ст. Дон Кіхот – на оперній сцені (опери на цей сюжет писали Д. Рісторі, Д. Паїзієлло, Н. Піччіні, А. Сальєрі). У 1910 р. було поставлено оперу «Дон Кіхот» Ж. Масне, головну партію в якій виконав Федір Шаляпін.

Образ Дон Кіхота в театрі й кіно

Інсценізація «Дон Кіхота» в театрі ім. Лесі Українки (Київ, 1938 р.) Вистава «Дон Кіхот» у київському молодіжному театрі у 2007 р. 1955 р. вийшов фільм «Дон Кіхот» Орсона Уеллса.

У 1957 р. – стрічка режисера Григорія Козинцева за сценарієм Євгена Шварца.

У 1979 р. вийшов фільм режисера Круса Дельгадо «Дон Кіхот Ламанчський».

У 1988 р. – багатосерійний телефільм «Житіє Дон Кіхота та Санчо», створений кінематографістами СРСР та Іспанії.

У 1997 р. – російсько-болгарський фільм «Дон Кіхот повертається».

У 1999-2000 рр. було знято телефільм режисера Пітера Єйтса «Останній рицар».

У 2002 р. екранізацію роману здійснив режисер Мануель Гутьєррес Арагон (Іспанія).

У 2007 р. — «Дон Кіхот» (мультфільм), Італія, Іспанія, режисер Хосе Позо.

Ось уже протягом 400 років образ Дон Кіхота надихає найкращих представників людства на служіння ідеалам гуманізму й духовного прогресу. Дон Кіхотом називають благородну, але наївну людину, яка самовіддано й непохитно відстоює нездійсненну мрію. Йому встановлюють пам’ятники у різних куточках світу.  До 400-річного ювілею роману, який широко відзначався у 2005 р., уряд регіону Кастілья-Ламанча створив великий туристичний маршрут «Дорога Дон Кіхота». Довжина маршруту – 2500 км (це наймасштабніший європейський проект такого типу). Туристи, які захочуть від початку до кінця пройти місцями бойової слави Дон Кіхота, витратять на цей

вояж 60 днів. У програмі – 144 міста, старовинні замки та фортеці (іноді в руїнах), вітряні млини тощо Долати маршрут потрібно частково пішки, частково на велосипеді, а місцями навіть верхи.

У 2002 році відкрився Музей Дон Кіхота в іспанському місті Сьюдад-Реаль, у самому серці Ламанчі.

У багатьох країнах світу героям цього роману споруджено пам’ятники.

ЗВОРОТНІЙ ЗВ’ЯЗОК; Дати коротку  відповідь на запитання: «Чи може сучасний світ існувати без Дон Кіхотів? Чому?

14.03.2022 року

    Опрацювати конспект уроку (наведіть курсор та відкрийте посилання)   "Мігель де Сервантес Сааведра. Дон Кіхот. Історія створення роману, його зв’‎язок із лицарськими романами, пародійний характер"